|
|
«Я не народився рабом, тож не можу стати тираном»
У Києві, на Софійській площі відбувся унікальний концерт «Шляхи дружби»
6 липня 2018, п'ятниця
Поширити у Facebook
Це — справжній десант знаменитостей. У межах міжнародного проекту «Шляхи дружби» (Le Vie dell’Amicizia), ініційованого спільно Равеннським фестивалем та видатним італійським диригентом Ріккардо Муті (Італія), в Києві відбувся концерт за участі актора Джона Малковича (США), оперних зірок Людмили Монастирської та Сергія Магери, симфонічного оркестру Національної опери України та Молодіжного оркестру Луїджі Керубіні (Італія), артистів Маріупольського муніципального оркестру «Ренесанс», хору Національної опери України, камерного хору «Кредо», ансамблю класичної музики ім.Б.Лятошинського, студентів Національної музичної академії України та Маріупольського коледжу мистецтв — загалом понад 300 учасників!
Ідея «Шляхів дружби» належить одному з найвидатніших диригентів Європи Ріккардо Муті. Його творча біографія вражає — художній керівник і головний диригент театру Ла Скала (близько 20 років), Зальцбурзького фестивалю, провідних світових оркестрів — Чиказького та Філадельфійського, Філармонічного в Лондоні, довічний почесний диригент Римської опери. Також сеньйор Ріккардо саме як посол культури в світі спільно з фестивалем у Равенні започаткував «Шляхи дружби». Ця музична місія спрямована на подолання конфронтації й безвиході політичних рішень, вшановує пам’ять жертв найтрагічніших подій сучасності. Щороку великий склад проекту приїздить до «гарячої точки» — міста чи країни, що постраждали від війни чи жахливих терактів, та виконує відомі твори класичної музики разом із місцевими музикантами. У списку цих міст — Бейрут, Єрусалим, Єреван та Стамбул, Нью-Йорк (наступного року після терактів 11 вересня 2001 р.), Каїр, Дамаск, Найробі, Токіо, Тегеран.
УПЕРШЕ В КИЄВІ, ЯК ЧИТЕЦЬ, ВИСТУПИВ ДЖОН МАЛКОВИЧ (США)
Цього разу в Україні, на Софійській площі, на тлі Софії Київської, італійські та українські митці просто неба виконали найвідоміші твори Джузеппе Верді (від Stabat Mater до Te Deum й опери «Набукко»), а також симфонічну поему (мелолог) «Портрет Лінкольна» американського композитора Аарона Копленда (1900 — 1990), протагоністом якої в ролі читця-декламатора виступив всесвітньо відомий актор театру і кіно, кінорежисер, продюсер, двократний номінант на премію «Оскар» Джон Малкович.
«МІСІЯ МУЗИКИ — З’ЄДНУВАТИ ДУШУ Й ТІЛО, НЕБО Й ЗЕМЛЮ»
Перед концертом Ріккардо Муті й Джон Малкович зустрілися з пресою.
— Пане Муті, яка мета «Шляхів дружби» тут, в Україні?
Ріккардо МУТІ: — Цей проект розвивається уже понад 20 років, і ми з ним відвідували різні точки світу в найкритичніші моменти. Наш приїзд у Київ має ще більше значення, ще виразніше підкреслює наше прагнення донести послання миру. Це ще важливо й тому, що Україна є батьківщиною видатних артистів — блискучих піаністів і скрипалів, тож від поваги до музичної культури вашої країни народився додатковий ентузіазм. Ми знаємо, що Україна переживає дуже складну ситуацію. Але ми не хочемо, щоб наш візит інтерпретували з політичного погляду. Наше сподівання — принести умиротворення через мистецтво і допомогти всім, хто прагне миру, досягти цієї мети. Музика іноді здатна творити чудеса, на які навіть найкращі політики нездатні.
Я хотів би розповісти вам невеличку історію. Це дуже красива легенда. Якось Бог послав на землю десант ангелів, щоб з’ясувати, як там справи. Ангелам довелося скористатися драбиною (la scala), аби дістатися землі. Вивчивши ситуацію, вони повернулися на небо. Але забули прибрати драбину. Вона залишилась. І перетворилася на те, що в музиці називаються scala — сходинки, мелодійний каскад. Тобто на музичну гаму, сім нот — до-ре-мі-фа-соль-ля-сі. Отут і проступає роль і місія музики — з’єднувати душу й тіло, небо й землю. Святий Августин казав: «Я покараю вас, якщо ви продовжуватимете грішити. Покарання буде найжорстокіше: заберу у вас дар музики». Вдумайтесь тільки: це найлаконічніша форма, яка дає змогу нам зрозуміти значення музики для нашого духовного існування.
— Пане Малковичу, в мене доволі песимістичне запитання. Проект називається «Шляхи дружби». Але весь час існування цивілізації мистецтво закликає до дружби, поваги, любові й миру, та складається враження, що людство не чує митців: війни тривають, насильство не припиняється. Чому так, на вашу думку?
Джон МАЛКОВИЧ: — Це насправді не песимістичне запитання. Це радше песимістичне спостереження, бо так воно й є. Чому так — не знаю. Це вражає, важко зрозуміти, чому людина, будучи здатною створювати щось настільки гарне — чудову музику або живопис — водночас коїть щось жахливе. Ну що ми можемо зробити? Можемо продовжувати творити, слухати й дивитись прекрасні речі.
— Проект існує вже 20 років. Кожного разу це нова країна, звичаї, традиції. Чи всюди ваше послання сприймається однаково?
Р. М.: — Насамперед музика — універсальна інституція. Наприклад, цей театр (Національна опера. — Д.Д.) міститься в Україні, але в його репертуарі багато музики, створеної італійцями, створеної Верді. Багато музикантів дуже пристойно виконують Верді не в Італії, але не мали при цьому можливості побачити його батьківщину, місця, де він жив. Проте, повторюся, музика є універсальною мовою, доступною всім, хто здатний її сприймати. Наприклад, послання Авраама Лінкольна, яке зачитуватиме Джон Малкович, безумовно, в нашому сприйнятті не адресоване тільки американському народові. Воно спрямоване абсолютно до всіх.
ВИДАТНИЙ ІТАЛІЙСЬКИЙ ДИРИГЕНТ РІККАРДО МУТІ БУВ ЗАЧАРОВАНИЙ ТАЛАНТОМ УКРАЇНСЬКОЇ ОПЕРНОЇ ЗІРКИ ЛЮДМИЛИ МОНАСТИРСЬКОЇ (СОПРАНО)
— Концепція вашого проекту передбачає, що ви обираєте гарячі точки для виступів. Для класичних музикантів це доволі незвично. Як це почалося?
Р. М.: — Напрям вибирає фестиваль у Равенні. Колектив фестивалю проводить колосальний обсяг роботи. А сам проект народився 1997 року в Сараєвому. Бомбардування там щойно завершилося. Місто було напівзруйноване. Ми відправились від фестивалю та театру Ла Скала. Були змушені летіти військовими літаками, бо цивільні авіарейси все ще перебували під забороною. Завдяки цьому візиту першими клопотами містян після завершення бомбардувань стала культура. Вони приготували стадіон, хай і частково пошкоджений, і змогли розмістити там 9000 людей. Ми запросили також місцевих музикантів і хор Сараєва. Дехто з них втратив свої інструменти під час війни. Ми їм позичили свої. Ми сіли всі разом. Ці люди — хористи, музиканти — могли не знати одне одного за іменем, не говорили на мовах одне одних, належали до різних релігій — проте грали й співали разом, синхронно відчували одне й те саме. Може, це й банальність, але все ж таки музика справді йде прямо до серця. А серце не має різних кольорів, різних релігій. Воно сприймає безпосередньо. От, власне, успіх нашої першої ініціативи змусив всерйоз замислитись над повторенням такого роду поїздок. Тому що у світі людям усе одно необхідна присутність Краси з великої літери.
— Містер Малкович, а для вас цей проект — більше місія чи мистецтво?
Д. М.: — Я для себе не розділяю ці поняття. Для мене мистецтво і є місією.
— Сеньйор Ріккардо, як ви могли б оцінити виконання Верді нашим хором?
Р. М.: — Хор є абсолютно незрівнянним. Вони співають Верді дуже шляхетно, так, як і має бути, з майже досконалою вимовою. Вони дуже чутливі і дуже розуміючі. 10 з 10.
— За якими принципами ви складаєте репертуар? Чому такі несхожі композитори — Верді і Копленд?
Р. М.: — Як писав Габріеле д’Аннунціо — «Верді зміг виразити в музиці почуття і страждань, і любові, спільні для всього людства». Безумовно, він належить усім і він є носієм концепції братерства, миру й любові. А зроблена за текстами промов Авраама Лінкольна композиція Копленда, яку ми представили тиждень тому в Чикаго, теж є посланням до всього світу — стисле, але яскраве вираження демократії як такої. А що таке справжня демократія? Це коли немає ані рабів, ані тиранів. Безумовно, тут є політичний зміст, але він асоціюється не з конкретною країною, а з тим, що відбувається у всьому світі.
«ЛІНКОЛЬН ДОПОМІГ ЛЮДСТВУ ПОБОРОТИ РАБСТВО, ЯКЕ ІСНУВАЛО ТИСЯЧОЛІТТЯ»
— Джоне, що твір Копленда означає для вас?
Д. М.: — Те, про що йдеться в цьому творі, сьогодні є так само важливим, як і тоді, коли його написав Копленд. Оця фраза «Я не народився рабом, тож не можу стати тираном». І це є чітким твердженням, що саме повинно змінитися — і що ніколи не треба змінювати. Лінкольн допоміг людству побороти рабство, яке існувало тисячоліття. Він зіграв визначальну роль у тому, щоб люди зрозуміли, що так не має бути. Тоді, коли це писалося, вважалося нормальним, що одні люди володіють іншими людьми. І ця проблема досі існує, хай у менших масштабах. Ще й тому цей текст актуальний.
А ще Лінкольн багато говорив про те, як відбувається правління. Він казав, що демократія є урядуванням людей — для людей. І тут ми в меншому прогресі, ніж у питанні з рабством. І тому ці гарні ідеї заслуговують на те, аби їх повторювати знову й знову.
* * *
Уривок із «Портрета Лінкольна» для читця й оркестру
Ось, що сказав Авраам Лінкольн:
«Догми спокійного минулого не годяться для
буремного сьогодення. Наш шлях сповнений
труднощів, і ми маємо подолати його. Наша
справа – нова, тож ми маємо думати по-новому
і діяти по-новому. Ми повинні звільнитися від
рабства і тоді ми зможемо врятувати нашу країну».
Стоячи він був 6 футів і 4 дюйми заввишки.
І ось, що він сказав:
Він сказав:
«Це – нескінчена боротьба в усьому світі між двома
принципами – правильним і хибним. Це те саме, що
сказати: «Ти трудися, працюй і заробляй на хліб, а
я його їстиму».
Байдуже, в якій формі це відбувається – чи лунають
ці слова з вуст короля, який живе за рахунок плодів
праці своїх співгромадян, чи з вуст людини однієї
раси, яка в такий спосіб виправдовує поневолення
людей іншої раси – це все тиранія».
Ось, що він сказав:
Він сказав:
«Я не хотів би бути ні рабом, ні паном. Таким є
моє бачення демократії. Все, що не підлягає під
цей принцип, навіть найменші відхилення, – не є
демократією».
Авраам Лінкольн, шістнадцятий президент
Сполучених Штатів Америки, назавжди лишиться в
пам’яті своїх співвітчизників.
Ось, що він сказав
на полі битви під Геттісбургом:
Він сказав:
«...від тих, хто загинув з честю, ми успадкуємо ще
глибшу відданість справі, якій вони були цілковито
віддані до кінця: ми твердо вирішуємо, що вони
загинули не марно; і що в цій нації, Божою ласкою,
знову зародиться свобода; і що уряд цього народу,
створений народом і для народу, не зникне з лиця
землі».
Автор: Дмитро Десятерик
Фото: Микола Тимченко
Колективи: Симфонічний оркестр Національної опери України ім. Т.Г. Шевченка
Виконавці: Сергій Магера, Людмила Монастирська
Концертна організація: UKR Artists, Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка
Джерело: Газета День
|