|
|
На Радіо Культура 31 грудня о 21:00 звучатиме радіоверсія балетної вистави "Лускунчик Гофмана", яку поставили у театрі "Київська опера"
Сьогодні
Поширити у Facebook
Джерело: suspilne.media
На Радіо Культура 31 грудня о 21:00 звучатиме радіоверсія балетної вистави "Лускунчик Гофмана", яку поставили у театрі "Київська опера". Музику для неї написав композитор Іван Небесний.
Про те, як працював над "Лускунчиком Гофмана" й "Різдвяними симфонізмами" та як визначає свою музичну стилістику — композитор Іван Небесний розповів в інтерв’ю Радіо Культура.
Як власне з'явилася ідея створити український балет на відомий сюжет німецького письменника Ернста Теодора Гоффмана "Лускунчик і Мишачий король"?
Ідея належить директору Київської опери Петру Качанову. Він зателефонував і просто запропонував зустрітися. Там показав матеріали, які в нього є стосовно його ідеї та стосовно того, що було би добре зробити.
Я на певний час задумався над цим, але зрештою погодився, коли побачив ідеї балетмейстера, з яким раніше працював, і побачив, що може бути непоганий продукт для українського глядача.
Не можу не запитати вас про те, що коли ви бралися за таку роботу, так чи інакше над вами висів умовний дамоклів меч. Маю на увазі всесвітньо відому версію Петра Чайковського цього балету. І як не хочеш, але напевно ви розуміли, що є можливі порівняння. У вас не було страху чи тривоги?
Я не думав про це взагалі. Ми були свідомі: якщо просто оголосити виставу під назвою "Лускунчик", це буде резонанс і без музики. Петро Качанов зробив дуже вдалий менеджерський хід. А ми просто робили свій продукт для нашого глядача, враховуючи його специфіку та музичну психологію. Ми все-таки дійшли до думки, що така постановка буде цікава, і зовсім непогано мати свою версію всесвітньо відомої казки в репертуарі театру.
Ви сказали, що вписали цю музику з урахуванням музичної психології, з психології глядача. А що маєте на увазі? Момент утримання уваги?
Так, безумовно. Наприклад, коли йде лірична, повільна музика, треба відчути, коли стукнути в литаври, щоби глядач прокинувся та звернув увагу.
Тобто ви намагалися робити сюрпризи періодично?
Ідея була, як ви кажете, робити сюрпризи. Мені здається, що ми просто старалися постійно тримати увагу і не розпорошувати її. Психологія сприйняття будь-якої інформації відрізняється від того, якою була 100 чи 200 років тому. Люди могли слухати годинну симфонію. Зараз все важче і важче слухати просто годину музики, без відео- чи візуального ряду.
Хочу запитати про технологію, як ви писали. Наскільки я знаю, була постановка Артема Шошина, і сценографія загалом зберігалася для постановки нового балету "Лускунчик Гофмана". Як було працювати, коли вже є сценографія, і ви маєте написати музику, яка буде відповідати їй?
Це наша друга спільна робота з Артемом. Попередня його робота ввійшла в основу цієї постановки. Але ми обговорювали деталі, насамперед розвиток сюжету.
Я погоджувався на цю роботу з умовою, що ми трошки розвинемо сюжет, щоби було цікавіше дивитися, щоби вистава не перетворилася на умовний концерт із певною кількістю номерів. У цьому плані ми попрацювали й зробили більше казку Гофмана, ніж лише набір балетних номерів.
А які саме зміни в сюжеті ви маєте на увазі?
У нас дещо розвинулося. Ми показали більше того, що відбувається в казці. Принаймні нам вдалося тримати увагу глядача до самого фіналу.
У вас були якісь обмеження, наприклад така-то сцена має бути в такому-то темпі, і тривати стільки-то хвилин та секунд?
Безумовно. Я вже не вперше працюю з Артемом за принципом музики до фільмів та музики до відео. Я бачу репетицію на відео, я бачу акценти та де бажано ставити якісь акценти. В мене не завжди це виходить з погляду музики, тоді я пропоную музику, а на репетиції узгоджують акценти під музику і зрештою ми приходимо до логічного консенсусу. Але це вже не нові технології, бо по відео та через різні застосунки зараз усі спілкуються. Я вдома чи в студії дивився, що відбувається на репетиції, ми одразу пробували, затверджували і йшли далі.
Насамперед має бути цікавий сюжет, твір, який в цілому тримає увагу. Для мене це було головне завдання. Вважаю, що це твір, за який не соромно.
Минулого року не лише новорічні свята в Київській опері минули з аншлагами "Лускунчика Гофмана", а й декілька місяців після глядач хотів бачити вистави.
Ви автор вже не одного балету, зокрема згадаю таку резонансну постанову у Львівській опері — "Тіні забутих предків". Які завдання ставить перед композитором саме створення балетної музики?
"Тіні забутих предків" ми теж робили з Артемом Шошином. Для мене завдання — щоби це було цікаво. Як то кажуть, концепція перенеслася з однієї роботи в іншу. Мені здається, що це головна концепція у сучасному балеті. Далі все залежить від того, що люди працюють у команді, мають зійтися всі пазли. Мусить бути розуміння, що в таких речах не існує окремо музики, окремо балету, окремо світла, окремо сценографії. Всі пазли мусять працювати. Балет "Тіні забутих предків" — це приклад того, що всі спрацювалися так, щоб усе попало в резонанс. На мій погляд, саме в цьому причина того, що він достатньо успішний.
Тобто ви маєте на увазі, що композитор тут не єдиний творець?
Якщо говорити про, наприклад, академічну музику, про жанри академічної музики, то там композитор може вирішувати. Якщо композитор вважає, що музика понад усе, то йому краще йти у філармонію. Там оркестр чи ансамбль (залежно від жанру) виконує те, що написано в нотах, що хотів сказати композитор. А тут все-таки синтетичний вид мистецтва, і він залежить від вдалого синтезу багатьох аспектів.
Ми зараз бачимо вашу дуже плідну співпрацю із Симфонічним оркестром Українського радіо, яким керує майстер Володимир Шейко. Які переваги має для вас ця співпраця як для композитора?
По-перше, ми вже багато років друзі, ми стараємося один одному допомагати й один одного підтримувати. У кожного колективу завжди є прохання в плані аранжування, наприклад. В оркестрі є різна репертуарна політика. Наприклад, хотілося би зробити якусь річ, але вона не підходить симфонічному оркестру, тому її треба переробити. У нас склалися з оркестром такі відносини, що ми доповнюємо одне одного, бо досить часто працюємо разом.
Ми чуємо ваше прізвище як автора обробок, ваша авторська музика, звичайно, теж виконується. Проєкт "Різдвяні симфонізми" — ближче до авторської творчості чи до аранжувальної?
Це більше аранжувальна оркестрова річ. Але знаєте, як говорив Іван Малкович, коли переконував мене це робити у свій час, коли ми починали це робити ще з Мирославом Скориком: деякі речі композитори мусять зробити. Ми ходимо по магазинах і чуємо на фоні закордонну різдвяну музику — через лінь, забобони чи власне его композитори стидаються зробити такі прості, доступні речі, щоб в усіх супермаркетах в Україні звучала українська музика, українські колядки й щедрівки, народні пісні. Тому це була скоріше культурна місія, я так ставлюся до цієї роботи.
Але я би сказала, що й авторський почерк там доволі проявлений. Якщо порівняти дві половини цього проєкту, те, що зробив Мирослав Скорик, і те, що зробили ви, то здається, що один пласт — українські колядки та щедрівки — звучать по-різному, бо кожен вклав свій авторський голос.
Вважаю: чим більше таких різноманітних варіантів буде, тим краще для української культури.
За вашим баченням яка місія українського композитора в реаліях війни?
Я достатньо немолода людина, тому пам’ятаю період Перебудови, коли розпадався Радянський Союз. У культурному плані (не у воєнних реаліях) була подібна ситуація. Певний час, років п’ять, була мода на радянську символіку, зокрема на музику Союзу, що розпався. Було просто модно робити концерти зі стандартною музикою. Коли ми зараз холодніше аналізуємо ситуацію, є певна фільтрація якості музики.
За аналогією певний період було модно включати до програм твір українського композитора — як жест підтримки під час війни. Нині ця практика поступово відходить, оскільки дуже фільтрується якість. Професійний оркестр не може виконувати слабкі за якістю твори, лише тому що вони українські. Тому завдання композитора — створювати справді якісну й музику, незалежно від жанру чи стилю. На музичному ринку є місце для всіх, але попит — на якісну музику.
Ви вважаєте, що в нас мало якісної музики?
Я вважаю, що в нас достатньо якісної музики, але слабенька промоція. Проблема в тому, що в неї треба вкладати гроші. Поки ми бачимо одиничні випадки ентузіастів, але на рівні експансії це потребує грошей. Ми маємо приклад нашого ворога: чим більше грошей вкладається, тим краще ситуація, і ми цю ситуацію бачимо. Нам не треба нічого видумувати, просто діяти зі своїм продуктом. Ми бачимо, як музика обслуговує пропаганду. Нам нічого не залишається, як діяти таким чином, але тільки стосовно своєї пропаганди. Ми розуміємо, що зараз ресурсів в Україні на це недостатньо. Але, можливо, через якийсь рік ситуація зміниться.
Ми живемо в такий час, коли стилі чітко визначені, вони давно закінчилися, зокрема музичні. Зараз важко знайти людину, яка працює в якомусь одному стилі й чітко дотримується обмежених правил. Ми спостерігаємо, що композитори постійно експериментують із жанрами, з музичною мовою, зі стилістиками. У вас є бачення своєї стилістики? Як ви для себе її визначаєте?
Я не можу сказати, що знайшов свій стиль. Не думаю, що зараз це можливо. Леонід Грабовський теоретично оформив назву свого стилю і дійсно в ньому працює. Валентин Сильвестров оформив свій стиль, належить до категорії мінімалістів і свідомо працює в цьому стилі. Я не можу про себе таке сказати. Може, це життя змушує працюваи в різних ситуаціях. Часом діаметрально протилежних.
Коли я працюю з академічним фестивалем у Німеччині, наприклад, то що ми називаємо там експериментальною музикою? Безумовно, я не можу там запропонувати "Різдвяні симфонізми". Свого часу досить багато створював музику на телебаченні, до фільмів, до телепрограм. Там інші підходи до музики. У театрі теж зовсім інший, наприклад, коли це драматичний театр — це теж інший, і коли це опера чи балет — це ще інший.
Коли людина використовує різні засоби виразності, тобто він мультистиліст, можна так сказати. А з іншого боку, це означає, що людина ще не знайшла якоїсь своєї музичної мови, тобто вона користується різними засобами, які є.
Я ще досі шукаю, щоб сказати щось таке, чого не було раніше. На жаль, поки що я про себе такого не можу сказати.
Але прагнете?
Звичайно. Є така думка: чим старше стаєш, тим більше розумієш. Чим більше знаєш, то розумієш, що взагалі нічого не знаєш. У цьому плані йде постійний пошук.
На цьому етапі я стараюся під конкретну ідею підбирати стиль, фактуру, яка найкраще підійде для її висвітлювання.
Композитор:Іван Небесний
Концертна організація: Київська опера
Джерело: suspilne.media
|