Свобода — в музиці | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Свобода — в музиці
Академічний симфонічний оркестр Національної філармонії України
Кофман Роман Ісаакович
Свобода — в музиці
Концерт циклу «Великі імена», присвячений видатному українському композиторові Валентину Бібіку (1940—2003), став однією з головних подій філармонічного сезону
13 грудня 2013, п'ятниця

Зі сцени Колонного залу імені Лисенка прозвучали дві світові прем’єри у виконанні Академічного симфонічного оркестру Національної філармонії під управлінням Романа Кофмана — «Символи», концерт № 3 для фортепіано і камерного оркестру і Симфонія для сопрано і симфонічного оркестру на вірші Йосифа Бродського, а також «Присвячення» для струнного оркестру й органу (перше виконання у Києві).

ВАЛЕНТИН БІБІК / ФОТО ІЗ СІМЕЙНОГО АРХІВУ ВАЛЕНТИНА БІБІКА

Концерт залишив відчуття незбагненної загадки: як виконавцям вдалося — музичними інструментами і голосом — змалювати світло і трепет людської душі? І подарував усвідомлення того, що наш земляк Валентин Савич Бібік — композитор уселенського масштабу. Він народився у Харкові, де згодом став знаковою фігурою у музичному світі, останні роки жив і працював у Санкт-Петербурзі та Тель-Авіві, куди був запрошений для викладання в місцевому університеті. Все життя невпинно писав музику: у його спадщині понад 150 творів, які сьогодні виконуються на престижних сценічних майданчиках світу знаменитими музикантами. Викладав і створив свою школу, з якої вийшло багато визнаних українських композиторів. І залишився в пам’яті всіх, хто його знав, людиною, якій була властива найрідкісніша у всі часи якість — шляхетність.

На питання «Дня» відповів автор проекту — диригент, письменник, педагог Роман Кофман.

КОМПОЗИТОРСЬКА ТЕХНІКА ЯК ПРЕДМЕТ ПОЕЗІЇ

— Чому ви увели музику Валентина Бібіка в цикл «Великі імена»?

— Валентин Бібік, на мою думку, відрізняється від багатьох сучасних українських композиторів тією феноменальною свободою музичного мислення, яку неможливо пояснити словами. Він абсолютно вільний — і це головне. Вільна людина, яка творила у скованій країні так, як прагнула її багата музична душа. Саме цим його творчість для мене цікава, і я робитиму все можливе для того, щоб його вплив на слухачів сьогодні лише зростав.

Ми познайомилися на початку 80-х, коли він приїхав на моє виконання його Першого концерту для альта з оркестром. Пам’ятаю, що у своїх проханнях і вимогах він був дуже небагатослівний і дуже принциповий, м’який і суворий одночасно: деякий комплекс з соромливості й суворої вимогливості. Неначе соромлячись, дуже твердо висловлював свої думки. Потім на одному з форумів сучасної музики в Києві в Оперному театрі ми виконували його Сім мініатюр, отримали перше місце, і цей твір надовго залишилися в репертуарі Київського камерного оркестру.

Його життя далеко від галасу білямузичної метушні мало, звичайно, мінуси, але і плюси. Він міг відносно спокійно дивитися на те, що відбувається довкола, бо не був відвертим дисидентом, не піддавався різким покаранням, яким піддавалися київські композитори. Але до нього було обрано іншу міру покарання — умовчання. Він ставився до цього дуже мужньо, продовжував працювати несамовито, творив у всіх жанрах і залишив величезну спадщину. 60—70-ті — роки його розквіту. Його грандіозний цикл «34 прелюдії і фуга» — епохальна праця, про яку композитор Леонід Грабовський відгукнувся так: «Схиляюся думати, що такого фундаментального, значного, майстерного, оригінального, багато в чому новаторського циклу прелюдій і фуг не було ще написано після Хіндеміта, Шостаковича і Щедріна». А ось що сказав про Бібіка американський диригент Джоел Сакс: «Валентин був однією з найпрекрасніших особистостей, яких я знав. Він додав щось дуже велике в загальну красу світу. Те, що, ми всі віримо, продовжуватиметься».

— Розкажіть детальніше про твори програми і солістів

— У концерті «Символи» виконував соло московський піаніст Яків Кацнельсон, учень Елісо Вірсаладзе, молодий, енергійний, талановитий. І дуже підготовлений до сприйняття незвичайного для нього матеріалу. Ускладнювалася справа тим, що він міг приїхати лише на одну репетицію. І після першого програвання з оркестром просто засіяв: «Я, нарешті, починаю відчувати красу цієї музики». Хоча спочатку був спантеличений труднощами, які є в цьому концерті, не так технічними, скільки секретами, які там завуальовані. Я сам, знайомлячись з партитурою, намагався розгадати, що ж тут за символи, розв’язував багато диригентських завдань. Складне поєднання оркестру і рояля тримається на таких павутинах, що потрібно було проявити максимум уваги, винахідливості та майстерності.

У Симфонії на вірші Бродського співачка з Санкт-Петербурга Юлія Корпачова блискуче виконала партію, складну за музичною мовою, яка своєрідна і дуже відрізняється від звичайних оперних партій сопрано. Крім того, у ній є постійна емоційна внутрішня напруга, пов’язана з текстом. Писати музику на вірші Бродського — це завдання, дійсно, лише для людини вільної від усіляких забобонів, боязні й сумнівів. Бо поезія Бродського має не так емоційну, як інтелектуальну основу, поет грає поняттями, словами, сенсами, а не барвами. А музика далека від самого слова «поняття». Але Бібіку пощастило знайти дивний баланс між емоціо і раціо, і, на мій погляд, його музика одухотворила поезію. З одного боку, музика не виблискує емоційними ефектами і барвистими подіями, з іншого — вона неймовірно виразна, бо навіть такі моменти, як сама композиторська техніка і суто технічні прийоми інтелектуального порядку можуть стати предметом поезії. Візьмемо, для прикладу, Стравінського: його музика диктується мозком, але яка вона квітчаста, яскрава, по-своєму емоційна, бо композиторська техніка доведена до рівня високої поезії.

— Добре, що у слухачів були тексти, відбувалося слухання і неспішне прочитання. І який вражаючий фінал!

— Так, вірш «Проплывают облака» (з циклу «Июльское интермеццо»), яким завершується Симфонія, збуджує цілу низку світлих і одночасно сумних образів. Осінній гай, блискучі нитки дощу, дитячі голоси, чутні здалеку, хмари, що пливуть, — переплетення цих образів у Бродського знайшли прекрасне віддзеркалення у музиці Валентина Савича.

КОНЦЕРТ КОНЦЕРТІВ

— Для української публіки твори Бібіка виконувалися і виконуються украй рідко, тому ваші проекти, такі як постановка опери «Біг» або концерт циклу «Великі імена», завжди мають ефект «відкриття Бібіка». Але ж у музичному світі інтерес до його творчості в нашій країні не згасав, його твори звучали на фестивалях сучасної музики у Києві та Львові.

— Фестивалі — річ корисна, я сам у них беру участь і сам по можливості організовував. Але є в них щось, що свідомо відгороджує сучасних композиторів від широкої публіки. Грандіозний багатотонний обвал сучасної музики на вуха недосвідчених людей часто справляє непотрібне враження, і широка публіка передбачає, що місце такої музики лише на фестивалі. Тому я — за те, аби виконувати кращі зразки музики наймолодших і найталановитіших композиторів у поєднанні із загальновизнаною світовою класикою. Це дає сучасним композиторам усвідомлення того, що вони — не зайві, не на узбіччі музично-виконавського процесу, а усередині нього. А публіці дає усвідомлення того, що якщо твір юного або не дуже юного Іванова, Петрова чи Сидорова виконується поряд із творами Шопена, Гріга, Ліста, значить, щось у цьому є, і треба почекати із запереченнями і прислухатися. Коли я організовував цикл «Український авангард», то супроводжував своїми коментарями кожен твір, прагнучи робити це так, щоб не відлякати слухача. І, здається, виходило.

— Ви керуєте двома оркестрами — Київським камерним і симфонічним оркестром філармонії. Що почує публіка у виконанні ваших колективів цього сезону?

— З філармонічним оркестром у циклі «Всі симфонії Чайковського», який я присвячую пам’яті Натана Рахліна, ми гратимемо всі сім симфоній: шість нумерованих і симфонію «Манфред».  Симфонії Чайковського завжди були в репертуарі Рахліна, і він сяяв у цих концертах. Я вважаю, що Натан Рахлін — один з найбільш геніально обдарованих диригентів не лише в Україні, але у світовому диригентському мистецтві. На жаль, у ті роки, коли він працював, творче спілкування за межами кордону було дуже обмеженим, його випустили з СРСР лише один раз — на «Празьку весну». 31 січня в першому концерті циклу прозвучать Друга і П’ята симфонії Чайковського.

З Київським камерним оркестром 29 грудня виконаємо Канон Пахельбеля, «Рондо» Шуберта для скрипки з оркестром і «Зиму в Буенос-Айресі» Астора П’яццолли (соліст — Кирило Шарапов), «Зальцбурзьку симфонію» Моцарта і «Прощальну симфонію» Гайдна. А 19 лютого відбудеться «Концерт концертів». У програмі: концерт Баха для трьох скрипок з оркестром, концерт Генделя для органу з оркестром (соліст — директор Гданської філармонії, професор Роман Перуцький), концерт польського композитора Вітольда  Рудзінського для ударних з оркестром (соліст — Андрій Пушкарьов) і концерт Шнітке для фортепіано з оркестром (соліст — Микола Сук, США).

НЕПРИЙНЯТНІСТЬ НЕДОСКОНАЛОСТІ

— Яким ви бачите майбутнє українського музичного життя?

— Якщо ситуація в країні не зміниться, в майбутньому українське музичне життя мало відрізнятиметься від нинішнього, а нинішнього музичного життя в Україні не існує. Існують деякі зовнішні ознаки: декілька оркестрів, які живі і добре працюють, і декілька сотень слухачів на всю Україну, які ходять на концерти.

Діячі мистецтва звикли до того, що у нас мистецтво — поза інтересами сильних світу цього, які сягають дуже недалеко, не далі — не говоритиму, чого, жанри зрозумілі. У Києві немає справжньої, великої концертної зали для концертів симфонічної музики. А коли говорять, що, можливо, колись побудують, я відповідаю: «Краще не треба, бо знову вийде Палац «Україна», без акустики, непридатний для симфонічних концертів».

— Що робити?

— Продовжувати працювати. Є одне бажання — аби не заважали, як це було у «цікаві» роки, коли мене неодноразово викликали на килим з нагоди виконання «непотрібної» музики. Після першого авторського концерту Шнітке, який я організував у Києві, мені зателефонував референт ЦК партії і сказав, що мене викликає секретар з ідеології завтра до дванадцятої дня. На що я, по молодості, відповів, що не є членом партії і мене не можна викликати в ЦК. «З вами хочуть поговорити, вас не викликають на звіт!». Я запропонував зустрітися і поговорити в кафе або у мене вдома. Більше мені не телефонували.

— Ви — автор книжки «Диригет і оркестр», у якій даєте «100 непотрібних порад молодим диригентам». Кому стали у нагоді ваші поради?

— Кілька років тому у нас в Національній музичній академії проводили опитування  серед педагогів «Скільки випускників вашого класу працює за фахом?», і виявилось, що моїх учнів працює за фахом — 100 відсотків. Зазвичай вважають, якщо з п’яти десятків, які виучуються диригентській справі, вийде один, що займе в музичному житті помітне місце, це добрий результат. А у мене закінчили шість-сім десятків студентів — не всі видатні, але всі займаються справою.  Знайти вільне місце диригентові важко, проте серед них — професори нашої академії, головні диригенти оркестрів і театрів, Донецької і Львівської філармоній, диригенти Національної опери України і її головний диригент Микола Дядюра.

— А вам, коли починали, що здавалося найскладнішим?

— Для мене складним було все, але так і повинно бути — це складна професія. А почав я займатися диригуванням пізно, випадково і зовсім не там, де, здавалося б, можна цим займатися, в колективі, який далекий від класичної музики: в Ансамблі народного танцю України. У ньому я пропрацював 12 років, і у мене був дуже хороший педагог — Павло Павлович Вірський. Він до диригування не мав жодного стосунку, але головні принципи у всіх видах мистецтва — однакові, і він дотримувався їх дуже твердо і жорстко: це неприйнятність недосконалості, неприйнятність приблизності. Павло Павлович домагався цього у своїй роботі — і домігся. І навчив цьому мене.

— Романе Ісааковичу, на вашому концерті прозвучали дві світові прем’єри творів Валентина Бібіка.  А в чому значення прем’єрного виконання музичного твору?

— Картина, написана художником, навіть якщо вона не висить у музеї, це творчий акт, що вже відбувся. Але партитура, яку композитор пише на папері, це лише привід для виконання. Вона потребує ще двох складових них — виконавця і слухача, без цього її немає, вона не народилася. А під час першого виконання на концерті відбувається факт народження музики, і він завжди радісний — так радує народження дитини або нової ідеї. Тому перше виконання — це особлива акція божественного характеру, як народження людини.


Автор: Ольга Савицька
Колективи: Академічний симфонічний оркестр Національної філармонії України
Диригенти: Роман Кофман
Концертна організація: Національна філармонія України
Концертний зал: Колонний зал ім. М.В. Лисенка Національної філармонії України
Джерело: Газета "День"



Додати: Share on Facebook

Інші:

 Іван Чередніченко, музичний керівник Львівської національної опери Моє ставлення категоричне - у нашому театрі не буде російського репертуару
Василь Крячок, директор Маріупольської філармонії Без кількох днів два місяці був у тому пеклі
Олександр Пірієв, музичний продюсер Маріуполь, як Фенікс, відродиться. Для цього об'єднається весь світ
«Кожен має виконувати свою життєву місію»
Лукаш Гоїк, директор Сілезької опери в Битомі (Opera 'Slaska, Польща) висловив щиру підтримку українському народу в час війни
Світова оперна діва Людмила Монастирська ексклюзивно розповіла, як замінить російську співачку Нетребко та гратиме партію «Турандот» у «Метрополітен-Опера»
Сюжет німецького ЗМІ про Маріупольську філармонію
У США плануються заходи на честь 100-річчя першого виконання "Щедрика" у країні
«На шпальтах “Дня” бачу обличчя країни у всьому її розмаїтті сьогодення»
В органному залі Рівного — музей і галерея. А вітражі — на логотип
ОПЕРІ ПОТРІБНІ МЕЦЕНАТИ
Як Україна вшановує ім’я композитора Мирослава Скорика
Рік без Мирослава Скорика
KharkivMusicFest: организаторы рассказали, как готовили фестиваль в разгар пандемии
В Андріївській церкві відбулася світова прем'єра віднайдених симфоній композитора Березовського
Що потрібно аби з'явився один з найкращих концертних залів Європи?
Cергій МАГЕРА: "Співак постійно вчиться"
Оксана Линів: "Диригент мусить вміти переконувати з першої хвилини"
У Міжнародний день музики тернопільські музиканти - про музику і життя
"Люди не можуть довго бути без мистецтва, як і артисти - без глядача"
Музичний продюсер Олександр Пірієв: Шоу-бізнес не може стати взірцем ідентичності держави
Наталія Петій-Потапчук: про життя Закарпатського народного хору та про те, чому його місія здійсненна
Екатерина Кухар и Александр Стоянов: Мы не можем прожить друг без друга
Мирослав Скорик: Уночі до нас прийшли: "На збори вам дві години". У вагон для худоби посадили і до Сибіру вивезли
Національна оперета України святкує 85-річний ювілей
"Я завжди досягала мети, яку ставила перед собою"
Скрипаль Роман Кім: "Сучасному музиканту не можна бути надто у "формах" та боятися зіграти неправильні ноти"
Кшиштоф ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ: "Музика повинна бути живою..."
Володимир СИВОХІП: "Генетичний код нації не заженеш у смартфон"
АНАТОЛИЙ СОЛОВЬЯНЕНКО: ЗРИТЕЛЬ УЖЕ НЕ ВОСПРИНИМАЕТ ГЕРОЯ-ЛЮБОВНИКА, КОТОРЫЙ ВЕСИТ 100 КГ
Харьковское "Лебединое озеро" ошеломило бельгийскую публику
25 жовтня в усьому світі вперше відзначався Міжнародний день опери
Вікторія Московенко про проблему оренди Будинку актора, реставрацію, унікальний акустичний зал та різноманіття заходів
Володимир Шейко про ювілей Симфонічного оркестру Українського радіо: хочеться, щоб з концерту люди пішли просвітленими
"Ми просто були ілюстраторами цього матеріалу": розпорядник хору Верьовки про виступ з "95 кварталом"
На написання "Як тебе не любити, Києве мій!" батькові дали добу - Тамара Шамо
Співачка Тетяна Асадчева втекла із суду до консерваторії. І вже 10 років "іде з піснею до людей"
Kyiv Opera Theatre: директор театру Петро Качанов розповів про ремонт, ребрендинг і новий сезон
Координаторка Офісу з розробки гуманітарної політики Галина Григоренко: музична сфера - закрита, відкривати її є нашим завданням
Диригент Ярослав Шемет: "На першій репетиції треба поводитися як на першому побаченні"
      © 2008-2022 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
110520_010.jpg