|
|
Піаніст Моріс Чернорудський: творчий портрет у інтер’єрі Міжнародного фестивалю імені С. Ріхтера
31 березня 2015, вівторок
Поширити у Facebook
20 березня 2015 року у Житомирській філармонії відбувся заключний концерт присвячений 100-річчю від дня народження відомого піаніста ХХ ст. Святослава Ріхтера.
Програма концерту, яка анонсувала виконання безсмертних творів В.А. Моцарта і Г. Малера, приваблювала житомирський музичний бомонд ще заздалегідь: на зустріч з класичною музикою публіка очікувала з особливою зацікавленістю – адже мав виступити Національний заслужений академічний симфонічний оркестру України на чолі з головним диригентом – народним артистом України Володимиром Сіренко разом із солістом піаністом Морісом Чернорудським з Ізраїлю, який добре відомий музичному Житомиру.
Моріс Чернорудський та артисти Національного симфонічного оркестру України
Молоді роки свого життя Моріс провів у Житомирі: свого часу він блискуче закінчив Житомирське музичне училище імені В.С. Косенка, а пізніше – Київську державну консерваторію імені П.І. Чайковського по класу фортепіано, отримавши звання лауреата багатьох музичних конкурсів. М. Чернорудський повернувся до Житомира й викладав у рідному музичному училищі; там же він зустрів свою щасливу долю і любов на все життя – Жанну Тверську, теж піаністку. Згодом, у Житомирі, в сім’ї Моріса народився син Олександр.
Яскравий професіоналізм та виконавська зрілість М. Чернорудського приваблювала багатьох прихильників фортепіанного мистецтва. За тих років він постійно виступає не лише в Житомирі – його вітають у різних містах України. І всюди талановитого піаніста тепло зустрічають і проводжають бурхливими, вдячними оплесками.
Ще за студентських років Моріс привертав до себе увагу надзвичайними музичними здібностями, талановитістю, наполегливістю та вмінням працювати й, головне, – великою самовідданою любов’ю до музики. Музично-чутливий, вразливий, з тонкою душевною організацією, філософськи налаштований на сприйняття світу, Моріс не уявляв свого життя поза музичним мистецтвом. Вже тоді його відрізняв віртуозний стиль виконання та здатність до оригінальної виконавської інтерпретації творів світової та української класичної музики. Особливо бентежили його уяву твори великого Моцарта – безсмертні опуси композитора завжди йому були близькими за духом, думкою, ідеями. Відомо, що твори Моцарта під силу далеко не усім виконавцям, але талановитий піаніст натхненно, дуже швидко й вправно опановував цю найскладнішу музику усіх часів. Крім того, Моріса завжди відрізняла ґрунтовна ерудованість й обізнаність у різних сферах науки і культури, яка впливала на його здатність постійно перебувати у стані ідейно-творчих відкриттів та інсайтів і створювати власні, глибоко особистісні музично-аналітичні, художньо-образні та змістовно-асоціативні інтерпретації музичних творів.
Зазначимо, що з молодих років Моріс Чернорудський вправно володіє мистецтвом джазового виконання: протягом свого музичного життя талановитий піаніст майстерно виконує власні джазові імпровізації, складні, оригінальні, самобутні за змістом й мелодійною красою. Завжди серйозний і відповідальний, точний, педантично-акуратний у роботі над кожною музичною деталлю й фразою, вимогливий до себе, артистичний, Моріс вміє зачарувати публіку, тримаючи її увагу надзвичайною красою звука, спроможністю глибоко «увійти» у задум композитора, відчувши його музичний стиль і форму ніби з середини композиційної структури, уміло «перевтілюючись» у образи й епоху твору, й послідовно розкодовувати, розгортати, відкривати його нові прекрасні грані, знімаючи з «алмазного музичного кристалу» невидимі пласти прихованого змісту.
Пізніше Моріс від’їжджає на постійне місце проживання до Ізраїлю – але й сьогодні прихильники його виконавської майстерності пам’ятають особливий, лише йому притаманний, стиль піанізму: відточений, легкий та віртуозний, з красивим і густим, насиченим звучанням та вмінням безумовно підкорювати слухачів магічній дії музики – завдяки своїй довершено-блискучій і красивій грі.
І ось нарешті Моріс Чернорудський знову виступає у місті рідному, в філармонійній залі. Всі, хто знає й пам’ятає виконавця, педагога, друга, з великим нетерпінням і привітністю очікують на творчу зустріч з майстром. Усі упевнені, що виступ піаніста є несподіваним дарунком для шанувальників музичного мистецтва.
Сьогодні після реставраційних робіт Житомирська філармонія перетворилася на предмет гордості житомирян: дякуючи ініціативі генерального директора філармонії, заслуженого діяча мистецтв України П. Х. Даценко, приміщення головної концертної зали Житомирської області постало перед здивованими житомирянами й знаними гостями міста у вигляді оновлено-привабливого художнього оформлення, стилізованого під рококо, – за прикладом найкращих концертно-оперних залів Європи, відомих своєю архітектурною вишуканістю і красою. Розкішна люстра й піднесено-пасторальні розписи на стелі, близькі за мотивами відомих живописних шедеврів Ватто, Буше і Фрагонара, являють зору міфологічні образи грецьких богів, що на Парнасі насолоджуються витонченими мистецтвами. Ці образи яскраві налаштовують слухачів на відповідний лад, допомагаючи поринути у атмосферу духовно-піднесеного стану.
Очікування в залі, хвилюється музичне зібрання, передчуваючи святкову зустріч з прекрасним й вічним – славетним Моцартом і творчістю його. І ось на сцену виходять артисти відомого в Україні та світі симфонічного колективу. В цей оркестр цей публіка Житомира закохана давно, ще з тих часів, коли відомий творчий колектив уперше відвідав наше місто: тоді аншлаг був повний, враження яскраві, повага та захопленість у слухачів довершено-майстерним виконанням найкращих творів світового музичного мистецтва. Згодом на сцені з’являється соліст Моріс Чернорудський. Невдовзі має прозвучати велична музика усім відомого концерту для фортепіано №20, ре мінор В. А. Моцарта. Тональність ре мінор для Моцарта завжди була улюбленою та особливою: усі найдраматичніші композиції автора написані у цій тональності, серед яких знаменитий Реквієм, “Kyrie eleison», арія “Der Holle Rache kocht in meinem Herzen» з опери «Чарівна флейта» та частини опери «Дон-Жуан». Ця музика відображає вічне протистояння протирічливих питань та почуттів, що завжди хвилюватимуть людину: що є добро і зло, життя і смерть, сердечна відданість та зрада, спрямовуючи розум до невтомно-вічних прагнень Істини, Добра й Краси. Музично-тематичний зміст концерту відрізняється надзвичайною різнобарвністю мелодійного малюнку, різноманітно-ускладненими тонально-інтонаційними модуляціями з майже непомітними переходами, з підкреслено-виразною метро-ритмічною й об’ємно-динамічною звуковою пульсацією; здається, ніби чутно внутрішню відверту розмову-діалог, пряму і чесну – із самим собою, й бажання зрозуміти: чи для людини нездоланна є масштабна відстань від трансцендентного, божественного у прагненні злиття з ним назавжди, чи крихітка-людина є закинута у Всесвіт, а, може, насправді є вона володарем світів…
Зависає тиша, що «коливається» ледь чутно від напруги зали перед самим початком гри, лунає оркестровий вступ – і раптом зазвучала, полилася лавина звуків музики усім відомого концерту. З перших же хвилин велична композиція музична заволодіває залом, і дякуючи органічно-м’якому злиттю звучання соло й оркестру, внутрішньому відчуттю невпинного стрімкого руху, який цілком захоплює свідомість, серце й почуття, разом із виконавцями слухач ніби вступає у неспішну розмову з генієм, що крізь століття розповідає людям про важливе й цінне для їх життя та існування в світі. Розмова ця триває понад часом, бо пророче музичне «слово» подається, як відомо, у вигляді складної закодованої думки, що згорнута і «запакована» у символічні нотні знаки; багатовимірна музична думка немов би з’єднує дві протилежні й, одночасно, дві єдині людські природи – чуттєво-емоційну, пристрасну, та логіко-раціональну, споглядальну, і свідомість набуває властивості розширити свої межі й відчути всю велич світу як єдине ціле.
Соліст торкнувся клавіш й «заспівали» пальці… Яка краса… Серця завмерли у людей, здивованих красою звуків: ніби у дзеркалі вони впізнали найпотаємніші свої думки, приховані у низці суєтних подій буденних, що пролітають дуже швидко; та мить неперевершена з’єднала поступово всіх слухачів у диханні єдиному; натхненний стан, піднесеність соліста й оркестрантів володіли такою чарівною силою, що слухачі, знаходячись під владним її впливом, відчули сльози на очах й полегшено зітхнула розслаблена душа: як гарно ллється музика із серця виконавця, перетікаючи немов би в звуки інструменту…
Неможливо відірватись від картини, що постала перед очима слухачів: вражають рухи рук – вони «літають», ніби ледь торкаючись клавіатури, немов би граючи по струнах неземного інструмента, легко, невимушено-тонко й блискавично, контрастно теми відрізняючи так точно, що здається, напевно, вправність ця вимірювалась спеціально; увагу привертає особливе доторкання, плавність, що звук забарвлюють виразною красою. Руки піаніста – немов продовження його душі: так, він грає для людей, він щиро розкриває усі таїни власних роздумів, прозрінь духовних, що невимовним чином йому відкрилися у діалозі з великим Моцартом та мудрістю його творінь. Відповідно, гра музиканта викликає уважно-зосереджене вслуховування публіки в музично-звукове, художньо-образне «живописання» змісту твору: про дивні «мандри» власної свідомості митця, про розлад з власним «Я» й примирення з собою, про мрії, сподівання та надії. І задоволення велике отримували слухачі від споглядання силуету піаніста й точних рухів, що відповідають найтоншим рухам серця і душі, відтворюючи несподівані й примхливі ідеї, почуття представленого твору…а руки – вони і далі сплітали мереживо зі звуків, вони злітали вгору та опускалися на клавіші то м’яко-ніжно, то наполегливо-глибоко, твердо, владно, вступаючи у внутрішню розмову-діалог про вкрай важливі речі для душі. Руки Моріса – чарівно-«говіркі», палітра доторкань до клавіш – вкрай багатозвучна, колоритна, комбінування різноманітних технічних прийомів вражає досконалістю, відточеністю, стрункістю звучання мелізмів та прикрас: вони нагадують тонке і ніжне покривало прозоро-звукове, що ніби огортає й пом’якшує трагічні вигуки гучних та гострих «окликів», бурхливих, динамічних; це все схоже на блискучі музично-звукові перлинні низки-переливи, які складаються з арпеджіо й акордів: діапазон їх величезний, що стрімко, в різні боки охоплює усі регістри фортепіано. Моріс-виконавець настільки злився з музикою Моцарта – здавалося, що ніби піаніст «розтанув», «розчинився» у музиці прекрасній, а, може, й сам усім своїм єством «перетворився» на величну та дивну мелодійну пісню й зміг подарувати слухачеві можливість відкриття шляхів у невідомі піднесено-чуттєві стани. Й здавалося, що грає піаніст не на роялі, а по струнах відкритих душ й сердець слухацьких в залі.
Виконавець ніби запрошує нас «зазирнути» у особливий вимір – стан власної натхненно-творчої майстерні, в якій завжди перебуває він, виконуючи твори геніїв музичних. Тоді зв’язок-напруга особлива виникає між залою та виконавцем й енергетично-емоційно замикає коло мерехтіння, гучних музичних переливів, або прозору мелодійну невимовність звуків, що міцно зв’язує учасників потрійної взаємодії: вона виразно постає у вигляді відомого музично-творчого «ланцюга»: композитор–виконавець–слухач–композитор, і кожний раз, під час нового виходу на сцену виконавця виникає завжди нове та неочікуване диво співтворчої взаємодії – неповторного духовного ансамблю музично-виконавської тріади, учасники якої всі разом «народжують» новий виконавський шедевр, нове, сучасне прочитання відомих геніальних творів. Нагадуємо, що створити штучно такий зв’язок-напругу неможливо; вона завжди – ознака надзвичайної музикальності виконавця, його глибокої внутрішньої чутливості: ці якості митця ніби спроможні в певні миті відтулити невидимі, приховані «світи», де виникають та народжуються образи й думки, об’єктивуючись пізніше у віртуозному виконанні музичного твору. Вражає сила волі й духу виконавця, той благодатний творчий стан, перебуваючи в якому знову й знову, майстер-музикант на сцені відтворює живе й потужне поле зв’язку часів, століть та прокладає місток-комунікацію з відомими й величними митцями музики, що крізь століття з нами розмовляють, але почути їхні доленосні думки й ідеї ми можемо, лише звернувшись до майстерних виконавців – творчих посередників між автором та слухачем.
Відомо, що Концерт для фортепіано ре мінор Моцарта – один з найдраматичніших творів автора, який дуже цінував Л. Бетховен, написавши до нього власну каденцію. Величезна палітра мінливо-примхливих тональних змін у музиці І частини концерту Allegro змальовує світ складних внутрішніх переживань людської душі та розуму: тут є і невимовність, сумніви, й утвердження, і спокій – все дивно переплетено, все складно, в той же час – виразно і прозоро, зрозуміло. В мажорних темах променіє знаменита моцартівська ніжність, сонячність і ясність, яка завжди в фіналі нам дарує лагідну надію. Постійний діалог оркестру й піаніста у І частині є рухливо-блискавичним, жвавим та органічним за характером звучання – згідно виконавських завдань усіх учасників цього майстерного ансамблю.
У ІІ частині – невимовно-найніжнішій та гармонійно-ясній пасторальній, співучій кантилені Romanse, що вимагає від виконавця глибокої зосередженості, фокусування на тонкощах мінливих музично-звукових вібрацій, разом з підтримкою оркестру, що ніби «розфарбовує» та відтіняє виразну гру соліста, слухач занурився у таємничі глибини несвідомих станів, і з темряви минулого відкрилися його душі картини власного життя, переживання давні й сподівання.. й і знову – рука злітає вгору й «поглинається» красою хвиль різноманітних звукових, які перетікають в саме серце слухача, і він в цю мить далеко вже від сьогодення – слухачеві відкритий нині космос усеєдності людського існування; знову – сплеск музичний й «оклик», знову – несподіване звучання й образ піаніста, що майже сам на музику перетворився, і думка послідовно й неспішно, повільно розгортається у полі звуковому: так, ми усвідомлюємо – це мистецтво гри асоціюється з глибокими музично-аналітичними роздумами, ідеями, де кожна інтонація чи пауза тривають рівно стільки, скільки потрібно у потрактуванні твору – не більше і не менше, а засоби музичного інтонування вражаюче безмежні, їх не описати ніякими словами – звісно, музику такого рівня краще слухати, ніж про неї говорити, та насолоджуватися її дійсно-невимовною красою.
І знову ніби серце «заспівало», й була відчутна музично-органічна єдність піаніста і оркестру, зали: єдине дихання, єдина думка, єдиний метро-ритм музичної пульсації, мелодія єдина. І знову рухи: стримані і точні, хвилює розум й душу звучність теми й підголосків, які завжди звучать по-різному: ось чуємо помірно-тихе шепотіння, пізніше – гостро-суперечливе протистояння, і тема головна веде свою «промову», народжуючи бархатне звучання, а потім знову й знову під пальцями чутливими соліста народжуються різні кольори музичні, й лине музика рояля, схожа на величаві оркестрові звуки.
Моріс Чернорудський інтерпретує цю частину своєрідно, надаючи їй певного вагомого ідейного звучання, й це – не дивно: особистість виконавця багатовимірна, багатогранна і масштабна у прагненні дістатися глибоких музично-філософських узагальнень, він наполегливо шукає самої сутності музичних явищ і процесів, й відповідно прагне відтворити, озвучити, об’єктувати їх: всі драматичні миті ІІ частини набувають у виконанні партії фортепіано майже оркестрового звучання, а потім змінюються легким хвилюванням просвітлених мотивів й завершуються святковим торжеством широкої, гучної мажорної мелодії.
Нелегко публіці пізніше зразу вийти з майже райських станів, мрій та міркувань глибинно-особистих, щоби включитися активно у слухання ІІІ частини концерту – Rondo: ми відчуваємо у музиці тривожність серця й хвилювання, мінор й мажор мінливо змінюються, перетинаючись складними ладово-тематичними модуляціями, й у темі, яка звучить то в верхньому, то в нижньому регістрах, то повертається в «звичайне» русло, відтворюється думка, що в розпачі «шукає» відповідь на вічні запити «Чому?».
Усі каденції цього концерту належать авторству Гумеля (Hummel). Особливо необхідно підкреслити, що до цих каденцій піаніст Моріс Чернорудський додав власні імпровізації, блискучі й глибоко органічні музиці Моцарта. Саме під час звучання каденції кульмінація набула найвищої напруги-концентрації у виконанні цього твору, й слухачі відчули ніби «живий» та пристрасний, поліфонічний діалог виконавця з величними ідеями неперевершеного генія музики. Каденція до І частини підсилювала музично-драматичний колорит всього концерту; здавалося, що сьогодення на мить злилося із минулими часами, подарувавши слухачеві мить прекрасну – дотик до трансцендентних вимірів буття, божественних та невідомо-таємничих.
Блискавичне, темпераментно-вогняне, віртуозне виконання піаністом каденції до Rondo бриніло стрімкою лавиною музичного звучання, яке немов би бісер, котилося невпинно, легко – вгору-вниз, дзвеніло переливами прозорих звуків, народжуючи в уяві мінливі образи, «живі» асоціації-картини, підносячи серця аж до Небес; хотілося злетіти й розділити стан щастя й дійсної свободи, в якому, видавалося, перебував в той час майстерний виконавець Моріс. Музичний моцартівський світ – це вічне джерело-зв’язок часів, з якого пити та, на щастя, – не напитися, доки народжуються вправні, справжні виконавці, спроможні відтворити довершеність й красу музичних геніальних творів.
Так дивно, гарно й органічно звучала музика класична – завжди стара й завжди нова, і боги на Парнасі зі стелі зали «спостерігали», «слухали» та «дивувались» неперевершеній красі мелодій, фраз музичних, чарівних звуків, що подарували нам Моріс Чернорудський та артисти Національного симфонічного оркестру України.
В цілому, гру піаніста Моріса Чернорудського відрізняє довершеність, майстерність, віртуозність, досконалість. Виступ соліста-виконавця в ансамблі зі славетним українським симфонічним оркестром є незабутньою подією для музичного Житомира, для кожного присутнього у залі. Подібні враження ніколи не зникають та не стираються з душі: усе минеться, багато життєвих ситуацій здійсняться й в небуття підуть, а зустрічі з прекрасним, увічнені у музиці класичній, залишаться назавжди; крізь роки ці спогади завжди допомагатимуть у непрості, важкі хвилини – вони нас заспокоюють та врівноважують, гармонізують і дають надію на те, що музика, як і любов, не може зникнути ніколи, вона не перестане, не зупиниться, не змовкне, бо є самим життям…
Бурхливі оплески житомирян та гучне: «Браво!» лунали в залі після останнього традиційно-просвітленого у творах Моцарта акорду-надії – на знак подяки за прекрасний, щирий дар соліста-виконавця, піаніста Моріса Чернорудського рідному місту, рідній землі, рідній – першій – батьківщині митця. Надалі були квіти, поцілунки і обійми, автографи та фотосесії із друзями, старими і новими прихильниками його майстерності, й обличчя майстра осяяла привітна посмішка. Його серйозність й зосередженість глибинна, які спостерігалися під час сценічної музичної «розмови» із залою, що слухала його уважно, змінилася на звичний образ іронічної людини-гумориста, з якою легко і завжди цікаво спілкуватись, – і неможливо у ті миті здогадатись, яка у неї широта душі і серця, які ідеї величаві дух її завжди бентежать…
Дивує й надихає успіх на музичній ниві піаніста Моріса Чернорудського – талановитої особистості, сильної, мужньої, наполегливої людини, якій вдалося здолати різні труднощі на власному життєвому шляху. Він – справжній майстер, він – митець, що з гідністю, уперто й впевнено, прямує за покликанням душі, не змінюючи напрям, до справжніх перемог у музично-професійній діяльності, яка, безумовно, є однією з найскладніших творчо- мистецьких професій. Особливо необхідно зазначити, що власними зусиллями цей талановитий музикант створив себе такого, яким він є сьогодні. Моріс Чернорудський, зробив, на нашу думку, гідний внесок у світову музичну культуру, сказавши своє слово у музично-виконавському мистецтві. І щиро сподіваємось, що і надалі успіх й добра слава очікують цього яскравого та самобутнього музиканта. Попереду у Моріса – нові музичні відкриття та звершення чудові, і, головне, можливість своїм мистецтвом дарувати людям, світу велику насолоду, мир і спокій, що єднає душі: адже, вплив музики класичної є особливим – миротворчим, пронизаним великою любов’ю до всього, що дихає, живе і що радіє від щастя існування в світі.
Житомир щиросердно вірить, впевнено чекає на зустрічі нові, яскраві й незабутні з таким близьким й далеким одночасно майстерним піаністом-виконавцем світового рівня, ім’я якого Моріс Чернорудський. Попереду у нього, безумовно, багато відкриттів нових й цікавих звершень у царстві Музики, Мистецтва і Краси…
Автор: Людмила Маловицька
Фото: Юрій Тоцький
Колективи: Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України
Виконавці: Моріс Чернорудський
Диригенти: Володимир Сіренко
Концертна організація: Житомирська обласна філармонія
Концертний зал: Концертний зал Житомирської обласної філармонії
Конкурс (фестиваль): Міжнародний фестиваль майстрів мистецтв та конкурс юних піаністів ім. С. Ріхтера на батьківщині піаніста
|