|
|
На обрії «Високого замку»
Андрій Яцків - художній керівник Академічного інструментального ансамблю "Високий Замок"
23 листопада 2012, п'ятниця
Поширити у Facebook
 Двадцять п’ятого листопада у Львівській філармонії відбудеться концерт Академічного інструментального ансамблю «Високий замок», який цьогоріч святкує 15-ліття.
Свого часу об’єднавши професійних музикантів навколо ідеї популяризації української класичної та народної музики, сьогодні цей колектив вирізняється не лише своєрідним стилем, а й здатністю його учасників під час виконання творів різних епох та напрямків у їх автентичному звучанні віртуозно володіти не лише своїм основним інструментом, а й низкою інших.
Наш гість — художній керівник «Високого замку» Андрій Яцків.
— Пане Андрію, пригадайте, як усе починалося.
— Колектив «Високий замок» утворився під час роботи над німецько-українським проектом. А точніше — все почалося з однієї з найпопулярніших оперет на теренах Німеччини та Австрії Im weissein Rossl am Wolfgangsee Ральфа Бенацького. У німецькому державному театрі Staatstheater міста Кассель її ставили неодноразово, але через доволі тривіальне вирішення вона успіху не мала.
Тоді театр звернувся по допомогу до угорського режисера Петра Гатазі, якому запропонували підняти виставу на новий рівень естетичного сприйняття. Вникнувши в матеріал, режисер зрозумів: аби досягнути мети, потрібно залучити музикантів, які вміють імпровізувати та відчувати тонкощі й динаміку дійства. Знаючи фольклор різних народів, Петро Гатазі вирішив запросити музикантів з України. Через німецьку організаторку Маріку Гром, яка була знайома з українським цимбалістом Олександром Голубничим (нині цимбалістом нашого колективу), й почалася ця співпраця. Фактично саме Олександр Голубничий зібрав українських музикантів для цього театрального проекту й запропонував мені стати їхнім художнім керівником. Спочатку ми працювали в театрі Касселя два місяці, потім контракт продовжили на півроку, а далі ще на рік. Тоді й було створено наш колектив.
— З яким вітром ви опинилися у Львівській філармонії?
— Коли повернулися в Україну, тодішній директор філармонії Михайло Баран поцікавився у нашого скрипаля Юрія Бішка (який водночас працював в оркестрі філармонії), чи справді ми граємо так, як на аудіокасеті, яку йому пощастило почути. І додав: «Якщо це ви, то я готовий взяти вас під опіку філармонії. Хай тільки затвердить художня рада». Прослуховування пройшло на ура. Отож від 17 серпня 1999 року наш ансамбль став колективом Львівської філармонії.
— Як придумали назву?
— Знайти назву — часто-густо є проблемою, хоча, на сторонній погляд, нічого складного. Не хотілося банальностей. Коли ми виступали в Німеччині, то називалися «Барвінок» — як останній склад львівського колективу «Барвінок» з 25- чи 30-літньою історією, до якої мав стосунок Сергій Бурко. Однак Михайло Баран порадив змінити назву, бо ця звужувала наші рамки. Він мав слушність. Тим паче, те, що звучить екзотично для іноземця, в українських координатах можуть сприймати інакше. Оскільки, виступаючи в Європі, ми відображали естетику Львова, а Високий замок — символ міста, то вагалися недовго.
— Не заважає те, що назва «Високий замок» викликає відчуття дуже львівського колективу?
— Аж ніяк. До речі, в середині 1990-х у Львові вже існував колектив «Високий замок», де мені випало грати. І не тільки мені, а й іншим відомим музикантам. Однак проіснували ми тоді щось два чи три роки й розійшлися кожен своєю дорогою. Я подумав, що в контексті світосприйняття та естетики дати нове життя «Високому замку» сам Бог велів. Заперечень не було.
— Якою бачите вашу нішу в музичному розмаїтті Львові?
— Унікальність у тому, що кожен наш музикант володіє багатьма інструментами. Наприклад, цимбаліст чудово грає на гітарі та сопілці, віолончеліст — на трубі, тромбоні, тубі та перкусії, я — на баяні та духових інструментах… Володіючи таким умінням і значним арсеналом інструментів, шкода це не використовувати. Отож ми граємо музику різних стилів, але в автентичному звучанні. І це — одна з характерних рис ансамблю.
— Вдається знаходити щось нове?
— Ідей маємо дуже багато. Головне — знайти час, щоб їх утілити. Скажімо, маємо дуже багато інструментальних задумок. Нещодавно реалізували спільний проект з Ольгою Фенюк «Лисенкова вітальня». Хочемо записати компакт-диск на основі проекту «Карпатське танго», а також зробити спільний проект разом з тріо «Крайня хата» з естрадних творів Мирослава Скорика.
— Чи товаришуєте між собою?
— Якби не було справжньої чоловічої дружби, ми не втрималися б разом ні в Німеччині, ні тут, в Україні. Спільна праця вимагає коректності, відповідного мислення та укладу життя (принаймні у рамках колективу). Зрозуміло, це просто так виникнути не може. Над цим треба працювати. Знаю чимало колективів, які розпалися тільки тому, що музикантам було складно спілкуватися. Але нас Бог береже, бо навіть у скрутних психологічних ситуаціях завжди вдається знайти мудрий вихід, піти один одному назустріч, спробувати зрозуміти. А відтак все стає на своє місце. І життя триває! Все-таки
15 років — це багато. Кожна людина має свої потреби і життєві обставини. Ясна річ, і склад нашого колективу змінювався. Від початку тримаємося разом я, Олександр Голубничий, Василь Іванишин та Юрій Бішко. Але з тими музикантами, які з тих чи інших причин з колективу пішли, ми й сьогодні підтримуємо дружні стосунки. Зміна місця праці не означає зміни людських взаємин. Переконані: дружнє плече та людяність нехтувати не можна.
— Чим потішите слухача у найближчу неділю?
— Цілком іншим форматом концерту, ніж це було на наше 10-річчя. Цей концерт стане розповіддю про здобутки останніх п’яти років. Якщо колись ми позиціонувались, як суто інструментальний колектив, то зараз співпрацюємо з багатьма солістами (до речі, з-поза меж філармонії також). Виступатимемо з Оксаною Мухою, Олесею Киричук та Орестом Цимбалою. Це солісти, з якими створили резонансний проект «Карпатське танго», і тому частинку програми ми вирішили репрезентувати і на власному ювілейному концерті. Візьме участь у недільному концерті Олександр Божик, який теж працював у «Карпатському танго». Співатимуть тріо «Крайня хата» та дует «Бандурна розмова», з яким віддавна дружимо, а також чудова співачка Наталя Марківська, яка записала разом з нами сольний компакт-диск, Ольга Фенюк — наш давній друг. Будуть і сюрпризи. Але, зрештою, не забігаймо вперед. Приходьте і все самі почуєте!
Автор: Ольга Максим’як
Колективи: Академічний інструментальний ансамбль "Високий Замок"
Концертна організація: Львівська обласна філармонія
Джерело: gazeta.lviv.ua
|