Огляд |
|
|
|
|
Одеська опера, випробування Вагнером
"Без Вагнера" тієї чи іншої країни на оперній карті світу просто не існує
8 жовтня 2017, неділя
Поширити у Facebook
Утретє в нашій Південній Пальмірі пройшов фестиваль "Оксамитовий сезон в Одеській опері". Одна з особливостей фестивалю — повний зал на всіх виставах. Включаючи навіть непрості для масового слухача програму-відкриття з українською музикою та сучасний за музикою і хореографією балет Юлії Гомельської "Долі" у постановці Сергія Кона, єдиний за багато років проект, створений на замовлення українського театру.
Одеська опера пропонує аудиторії не тільки незвичний для українських оперних театрів репертуар, але й нові формати спектаклю.
Так, у репертуарі з'явилися "Сільська честь" П'єтро Масканьї і "Паяци" Руджеро Леонкавалло в semi-staged вирішенні, що традиційно ставляться в один вечір. Тобто без масштабних декорацій, але з оркестром на сцені і відеопроекціями на великих екранах (режисер — Оксана Тараненко, відео — Сергій Круценко).
З огляду на стан оперної режисури в Україні, відмова від псевдоісторичних постановок або, ще гірше, вітчизняного розуміння "авангардного" оперного спектаклю й звернення до формату semi-staged видається досить перспективною альтернативою "класичним" постановкам (хоча, звичайно, semi-staged передбачає як мінімум не менше таланту й смаку, ніж робота над "великими" спектаклями).
До того ж такі сценічні рішення могли б дати змогу українським театрам експериментувати й пропонувати глядачам більше творів у репертуарі, витрачаючи при цьому менше коштів на виробництво.
Подією нинішнього фестивалю "Оксамитовий сезон в Одеській опері" стало концертне виконання ключових фрагментів "Тангейзера" Ріхарда Вагнера. Відсутність вагнерівських музичних драм у репертуарі українських оперних театрів залишається болісною темою культурної реальності.
У сезоні 2012—2013 ситуацію взялася виправити донецька Донбас-Опера, поставивши "Летючого голландця" з міжнародною командою — іміджевий і в цьому сенсі досить вдалий проект компанії СКМ.
Але далі трапилася війна, дорогі декорації загинули під обстрілом. І Україна знову залишилася без Вагнера.
Протягом багатьох років представники українських театрів повторюють: "Вагнера в Україні виконати неможливо, у нас нікому все це співати/грати/диригувати", "У нас немає таких бюджетів", "Українській публіці ця музика не потрібна".
Так, Вагнер — це справді складно. Але "без Вагнера" тієї чи іншої країни на оперній карті світу просто не існує.
Наприклад, у країнах, що сусідять з Україною, Вагнер не звучить тільки в Молдові. У Білорусі (Мінськ, Великий театр) іде "Летючий голландець". У Польщі, Румунії, Угорщині, Росії можна послухати основні музичні драми цього композитора.
Із західними театрами однозначно: без Вагнера (і Ріхарда Штрауса теж) театр не може належати до "А" класу. Та й театри нижчі за рангом намагаються включати вагнерівські постановки, нехай і без суперкастингів, у свій репертуар.
Одесі пощастило з обдарованими музикантами, які розуміють, чому культурному місту так потрібен Вагнер. В Одеській філармонії ця музика давно звучить як у виконанні Національного одеського філармонічного оркестру під управлінням його художнього керівника, відомого американського диригента Хобарта Ерла, так і в концертних програмах камерного оркестру Одеської філармонії під управлінням неймовірно тонкого музиканта Ігоря Шаврука, який також диригує, зокрема й вагнерівськими програмами, в оперному театрі.
В Одеській опері ґрунт для виконання й сприйняття вагнерівської музики почали готувати 2012-го, коли під управлінням головного диригента театру Олександру Самоїле з великим успіхом відбувся концерт із фрагментів опер "Трістан та Ізольда", "Летючий голландець", "Тангейзер", "Нюрнберзькі майстерзингери".
Вагнерівські концерти проходили в Одеському театрі й у наступні роки, даючи можливість публіці "звикнути" до цієї музики, а місцевим співакам — випробувати свої сили в цьому надскладному репертуарі.
Так у трупі Одеської опери виявилися вагнерівські голоси, серед яких на окрему увагу заслуговують меццо-сопрано Тетяна Спаська, тенор Валерій Регрут і сопрано Наталія Павленко, одна з провідних одеських "покровительок" музики Вагнера з боку співаків.
Ще одним "вагнерівським провідником" в Одеській опері став тенор Олександр Шульц, що цілком логічно: з його тембром і технікою гріх не співати німецький репертуар, це справжній вагнерівський співак.
У 2014 р. одеська трупа поповнилася талантом — баритоном Гаррі Гукасяном. І театр отримав ансамбль вокалістів, здатних упоратися з великим вагнерівським полотном.
Фестивальний "Тангейзер" довів: в Україні є вагнерівські співаки. І Олександр Шульц (Тангейзер), і Гаррі Гукасян (Вольфрам) продемонстрували не тільки напрочуд гарний і підхожий для німецького репертуару тембр, але й майстерне володіння вагнерівською манерою. Чудово влилася в партію Венери й Тетяна Спаська, а Наталія Павленко презентувала добротну інтерпретацію партії Єлизавети.
На гарному європейському рівні звучав хор, що стало результатом роботи хормейстера Леоніда Бутенка.
Ставлення диригента Олександру Самоїле до партитури особливо добре помітне на репетиціях. Лейтмотив його спілкування й з оркестром, і зі співаками — це Вагнер, а не італійська або будь-яка інша опера.
Дихання, темпи, атака, артикуляція — у всьому має відчуватися задум байройтського майстра. І оркестру це вдалося. Наступним кроком, який дозволить Одеській опері заявити про себе в музичному світі як про серйозний європейський театр, має стати вже повноцінна постановка "Тангейзера". Ще 2013-го Олександру Самоїле перервав овації після вагнерівської програми й запитав глядачів: "Скажіть, Одесі потрібен Вагнер?". Зал однозначно відповів: "Так!".
Автор: Анна Ставиченко
Концертна організація: Одеський Національний академічний театр опери та балету
Конкурс (фестиваль): Фестиваль мистецтв "Оксамитовий сезон в Одеській опері"
Джерело: Dt.ua
|