Олександр Пірієв, музичний продюсер Маріуполь, як Фенікс, відродиться. Для цього об'єднається весь світ | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Олександр Пірієв, музичний продюсер Маріуполь, як Фенікс, відродиться. Для цього об'єднається весь світ
Пірієв Олександр Валерійович
Олександр Пірієв, музичний продюсер Маріуполь, як Фенікс, відродиться. Для цього об'єднається весь світ
16 квітня, субота

Із Олександром Пірієвим ми востаннє бачилися на фестивалі Mariupol Classic
на Донеччині на початку вересня минулого року перед Драматичним театром,
який 16 березня 2022 року росія розбомбила авіа ударом і під завалами якого
загинуло близько 300 жінок і дітей.





Нещодавно віолончеліст й організатор сотень проектів класичної музики у нашій країні, зокрема міжнародних, ривертав увагу до повномасштабної кривавої війни росії в Україні
знаменитою "Мелодією" Мирослава Скорика у Берлінському Концертхаусі. З цією
ж метою уже відбувся ще один концерт за участі Олександра в одному з храмів
у Мюнхена і готуються наступні в різних містах Німеччини.

Із Позняків у Києві (поряд донедавна жили відомі українські композитори
Мирослав Скорик і Ганна Гаврилець), у перший день війни
Олександр Пірієв із
дружиною і двома синами-школярами перебралися у дачний будинок передмістя.
Встигли це зробити до того, як на початку доби наступного дня неподалік від
їхнього житла у столиці на вулиці Кошиця впали залишки збитої російської
ракети "Калібр".

У передмісті приблизно у той же час
віолончеліст прокинувся від ритмічних
коливань - потім йому розкажуть, що це працювала у відповідь на російські
авіа удари українська ППО. Вся сім'я неабияк налякалася від тих звуків і
того, що через кілька хвилин неподалік їхнього будинку щось прилетіло.

Трохи згодом стало зрозуміло, що зовсім поряд на сусідську житлову будівлю
впав збитий російський ворожий літак. Після цього швидко забрали батьків
дружини і без зібраних речей дві доби (у мирний час цей шлях долають за 6
годин) добиралися на власному авто до безпечнішого Львова, попередньо
зателефонувавши директору музичної десятирічки імені Соломії
Крушельницької, в якої є гуртожиток.

"Діти кожен раз здригалися. Тепер вони не за картинками знають, що таке
бомбардування. Менший нервово здіймався при найменшому звукові сирени:
"побігли швидше у бобосховище!" - розповідає Олександр. Тому сім'я вирішила
відправитися далі за кордон - і вже кілька тижнів тимчасово мешкає у
передмісті Мюнхена, де волонтери знайшли їм прихисток. Тепер звідти
долучається до допомоги евакуйованим із Харкова та Маріуполя.

Із
Олександром Пірієвим, якого два роки тому номінували на Шевченківську
премію за масштабний "Три С: Скорик - Станкович - Сильвестров" - проект із
понад 10 концертів у різних містах України, ми говоримо, найперше, про те,
як нарешті нашій мужньо воюючій державі із 30-літньою відновленою
Незалежністю стати впізнаваною у закордонному світі класичної музики. Бо
саме її вважають визначальним маркером культури кожної нації.

ЧЕРЕЗ ПОНАД МІСЯЦЬ НАДІЙШЛА ЗВІСТКА З МАРІУПОЛЯ ПРО ДИРЕКТОРА ФІЛАРМОНІЇ

- Олександре, з ким контактуєте з Маріуполя, який із 1 березня знаходиться
у російській блокаді? Будучи співорганізатором три роки поспіль
міжнародного фестивалю Mariupol Classic, точно заприятелювали з багатьма маріупольцями зі сфери культури.

- Маріуполь для мене - найбільша трагедія цієї великої війни росії в
Україні. Ще в перші дні війни ми спілкувалися з директором філармонії
Василем Крячком, який мені напівжартома встиг написати сюжет ідеї нової
трагікомічної опери про перші дні цієї кривавої війни. Я одразу відповів,
що готовий її продюсувати після перемоги, і запропоную до втілення одного з
наших знаменитих композиторів.





Проте зв'язок з маестро перервався 2 березня. На щастя, через понад місяць,
від волонтерів Маріуполя надійшла звістка, що Василь Михайлович живий.

Чудом вибралася із заблокованого міста Діана Трима - керівниця департаменту
культури Маріупольської міської ради, з якою ми організовували Mariupol
Classic. У приватну автівку (ними можна було на свій страх і ризик
вибиратися з міста, яке безперестанку обстрілювали) її саджав сам Василь
Крячок (понад 30 років керівник камерного оркестру "Ренесанс", заслужений
діяч мистецтв України, 68 років - ред.).

Він принципово вирішив залишатися, посилаючись на те, що у філармонії є
бомбосховище. Говорив мені, що повинен захищати своє місто своєю
присутністю. Казав, що не поїде з міста, допоки не будуть у безпеці ті, за
кого він відповідає.

А Діані Тримі на певному етапі довелося залишити машину і добиратися до
відносно безпечного місця пішки з рюкзаком. Спілкування з нею - це постійні
сльози. Бо з перших днів повномасштабної війни росіяни у Маріуполі
влаштували справжній геноцид. Сьогодні знищено чи пошкоджено росіянами
майже 90 відсотків будівель міста. Окрім трагедії Драматичного театру
руйнацію не оминула і філармонія, в яку також влучила ворожа ракета.

Але впевнений, що Маріуполь, як Фенікс, відродиться. Для цього об'єднається
весь світ, зокрема, і музичний. Найгірше, що ми не можемо повернути життя
українцям.

- Можна не сумніватися, що для росії останні роки було подразником і те, що інформаційний простір все більше наповнювався повідомленнями про "Маріуполь - велику культурну столицю", "Славутич - малу культурну столицю", мистецькі фестивалі у Харкові, Херсоні, Тростянці, Бучі, інших українських містах, які тривалий час уже в період відновленої незалежності України вважалися доволі проросійськими.

- За останні роки ми справді відкрили ці міста масштабними фестивалями,
концертами класичної музики. У Маріуполі у 2021 році, де представляли
музику, зокрема, Мирослава Скорика, грав знаменитий Клод Делангль -
фактично перший саксофоніст Франції, йому музику присвячував сам Астор
П'яццола.

Ідентичність всюди у світі визначається тільки через високу культуру.
Варвари, які мають на меті знищити націю, після вбивства мирних людей
наступними цілеспрямовано знищують культуру.

- Чому поняття "культурний фронт" має бути не лише образним висловлюванням, а активними діями саме тепер, коли півтора місяці точиться в Україні повномасштабна війна супротиву підступним, безжальним і брехливим російським загарбникам?

- Українські війська й усі оборонці героїчно протидіють російським
загарбникам - безперечно нині це основний фронт. Нам, українцям, треба не
менш стійко відстоювати культурний фронт, який росія атакує ще з часів
Петра І указами, заборонами, переписуванням та викривленнями історичних
фактів, збиранням наших талантів і фізичним навіть їхнім цілеспрямованим
нищенням.

Останні вісім років в Україні почалася активна зміна уявлень багатьох про
ідентичність. У першу чергу, на жаль, через трагічні через воєнні дії росії
на Донбасі. Це усвідомлення, що ми є самодостатньою нацією з власною
багатою культурою. І що її треба не лише поважати, а й підтримувати та
активно пропагувати, як у межах країни, так і закордоном.

Сьогодні для України є історичним шансом і викликом: нарешті зламати
стереотип "шароварщини", який цілеспрясовано формувався декілька століть з
боку російської імперії, а потому її наступником радянським союзом. І
показати нарешті світові нашу справжню українську високу культуру, яка
вирізняє нас поміж інших і дасть змогу запам'ятати: "Це Україна!"

І це може бути лише бути висока культура, насамперед класична, академічна
музична. Бо мова музики, як відомо є універсальною.

Якщо в інших країнах є Бах, Моцарт, Бетховен, Шопен, Дебюссі, то вони
запитують: "А хто є у вас?". Тому нашим завданням є говорити не лише про
фундаторів: Лисенка, Березовського, Бортнянського, Веделя, а й про
Ревуцького, Лятошинського, і найбільше - про наших митців другої половини
ХХ століття і сьогодення.

Дуже відомі іноземні музиканти в розмовах зі мною неодноразово наголошували
про унікальний талант наших композиторів, а солісти, після знайомства і
виконання, як правило в Україні, залишали ці твори в своєму концертному
репертуарі. Але підкреслю - все це приватні індивідуальні історії та
рішення.

"МЕЛОДІЯ" МИРОСЛАВА СКОРИКА У БЕРЛІНІ

- Ви, зокрема, організовували і продюсували понад 10 концертів в Україні
потужного проекту "Три С: Скорик - Станкович - Сильвестров", який заслужено номінували на Шевченківську премію. Добре знаєте, що у сфері культури останні роки кренило причетних до сфери чиновників і наближене коло у бік поп-виконавців.


- Сьогодні стовпами музичної культури в Україні є три велетні: Скорик,
Станкович і Сильвестров. Утім навіть їх за кордоном знають опосередковано,
трохи більше - Валентина Сильвестрова і впершу чергу через відомі історичні
процеси в срср. Будемо відверті: навіть в Україні про них та їхню творчість
знають не всі.

Скажімо, за Кшиштофом Пендерецьким (який, до речі, має українське коріння -
ред.) у Польщі стояла і стоїть державна підтримка: численні концерти і
навіть фестивалі його музики, іменний мистецький центр та головне -
міжнародна експансія.

А в Україні підтримка навіть дуже відомих композиторів обмежується частіше
за все фактично подарунковими квітами.

Якщо запропонувати кому в нашій країні назвати твір з творчості Моцарта чи
Бетховена - назвуть чи й наспівають фрагмент. Стосовно українських
композиторів, навіть класиків, скажімо Миколи Лисенка - у більшості наших
співвітчизників виникнуть складнощі уже на етапі просто назвати його твори.
Єдиним композитором, мабуть, залишається Мирослав Скорик зі своєю
"Мелодією".

У кожній країні є відомі виконавці поп-музики. Але нація в очах іншої нації
ідентифікується лише музикою вищого ґатунку - класичною. І та ж росія
століттями усвідомлено робила все, щоби привласнити собі імена і створити
із них культ "велікой русской культури", який насаджувався в Україні та
тиражувався всюди в Європі і не лише.

Тому світ фактично нічого не знає про нашу країну. Тому треба говорити про
українську культуру, демонструвати найкращі взірці академічної музики, яка
є зрозумілою всюди і насамперед європейському слухачеві.

- У кінці березня ви у Берліні презентували багатьом відому "Мелодію"
Мирослава Скорика. Розкажіть про цей концерт.


- Сьогодні більшість концертів на підтримку України в світі починається або
завершується "Мелодією" Мирослава Скорика, яка вже давно є духовним гімном
і музичним обличчям української нації. Для мого виступу безпрецедентною
стала швидкість рішення про включення твору у концерт. Зазвичай, це
відбувається попередньо за багато місяців до виступу. Але війна сьогодні
вже зробила свої корективи: те, що раніше було зробити складно чи
неможливо, сьогодні стає цілком реальним. "Мелодію" разом зі мною
виконували музиканти славнозвісного симфонічного окрестру Берлінського
Концертхаусу. У заповненій залі, з оваціями. Окремо слухачам розповіли про
"Мелодію", декількома словами представили мене зі згадкою про реальні
трагічні події, свідками якої стали я та моя сім'я.




- Вам допомагало чимось Посольство України в Німеччині?

- Із перших днів тут у Німеччині я постійно на контакті із посольством.
Зараз для нашого посла Андрія Мельника дуже складний час, пов'язаний із
політичною дипломатією. Але культурна дипломатія - це інший світ. Ми з
колегами з музичної агенції нею займаємося останні 15 років, зокрема, і з
іноземними партнерами.

У цій сфері інші правила гри. Оскільки музичний світ дуже тісний, то
організація мого виступу вирішувалася спільними зусиллями. Крім того, на
відміну від України, авторське право та нотний матеріал є ключовим аспектом
організації будь-якого концерту в інших європейських країнах.

Тут всі твори виконуються лише офіційно - через видавництва. Це стосується
і видавництв, які представляють музику Мирослава Скорика.

Коли ми зрозуміли, що ноти до запланованої дати концерту у Мюнхені не
можуть приїхати вчасно, через короткий строк, - я запропонував, як
виключення із правил, погодивши цей момент заздалегіть з правонаступниками
спадщини Мирослава Скорика, спеціальну версію для
віолончелі і струнних,
яку Мирослав Михайлович робив свого часу на моє прохання.

Цю версію я понад 30 разів виконував із Маестро. Її неодноразово чули
українські слухачі. А вперше презентував 10 років тому в Азербайджані. Тож,
хронологічно, буквально у понеділок ми почали вирішувати це питання, а в
середу вдень мені вже підтвердили, що через два дні - у п'ятницю я
запрошений виконати цей найвідоміший твір України.

- На якому інструменті виконували "Мелодію" у Берлінському Концертхаусі?

-
Віолончель, якій понад 200 років, з колекції старовинних інструментів
мені надав відомий майстер з Мюнхена Міхаель Яуманн. Сконтактувала з ним та
найбільше допомагала мені українська скрипалька Наталія Райтель із дуже
відомої музичної сім'ї Крих-Цайтц зі Львова (до слова, єдина хрещена донька
Мирослава Скорика). Вона вже довгий час живе у Німеччині, концертує та
викладає в Українському Вільному університеті тут, у Мюнхені.



Щодо вибору віолончелі - я шував інструмент, подібний до моєї: за тембром,
теплотою. Бо навіть три хвилини, які треба грати "Мелодію" Мирослава
Скорика, - треба щоби це було і потужно, й одночасно сердечно та м'яко.

Додам, що дирекція Концертхаусу допомогла навіть вирішити питання з
концертним одягом. І тут окрема подяка музиканту оркестру, який народився у
Білорусі - Ігорю Прокопцю.

У результаті усе відбулося з великим успіхом і стало суттєвим кроком для
наступних взаємодій. Мене одразу запросили на розмову з дирекцією
Концертхаусу та оркестру щодо побудови спільних творих планів.

Не секрет, що європейський музичний світ - це світ роботи агентів та
агенцій. Тому коли ми почали говорити про українську класичну музику,
виконавців, концепції, то десятилітній досвід роботи нашої концертної
агенції додав переконливості. Мій досвід у популяризації української музики
всередині країни упродовж багатьох років дозволяє цілком конкретно говорити
про можливості промоції українського культурного продукту у світі,
пропонувати для європейських залів твори, втілені раніше програми, артистів
та навіть колективи.

- Чи були які конкретні домовленості?


- Світ у світі класичної музики в Європі живе на декілька років наперед.
Планування концертів - це тривали і дуже скрупульозний процес. Зараз через
величезну трагедію, через смерті, через кров увага до нас, українців, до
української культури дуже велика.

Інше питання, що робити зміни у планах культурних закладів топового рівня
навіть взараз - це дуже непростий процес. Ми зараз шукаємо моделі, як це
можна робити планомірно. Адже благодійні концерти на підтримку України
зараз відбуваються постійно і плануються і підтримуються надзвичайно
швидко, але світ музики залишається досить консервативний.

У цей трагічний час, який - я впевнений - має найближчим часом закінчитися,
запит на такі концерти є постійний. Важливо, щоби музика зазвучала на
європейських сценах у концертних сезонах, зокрема, у виконанні європейських
оркестрів. Мова не про найближчі місяці, а через рік, через два.

Ставати частиною європейської культури - це найбільший виклик, який стоїть
перед нами. Нарешті Україні треба ввійти у світовий музичний простір
впізнаваними і на постійній основі.

"ШАРОВАРИ" ПОГІРШУЮТЬ ШАНСИ ЗАКРІПИТИСЯ УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ У СВІТІ

- Ви сказали, що в Європі у музичній сфері свої правила гри. У чому різниця?

- Сам формат організації концертів є іншим. Скажімо, тут не прийято, що
соліст, композитор чи диригент буде вирішувати безпосередньо з керівництвом
залів чи оркестрів такі питання. Це зона відповідальності агента, а краще -
агенції, яка у координації з концертними залами вибудовує сезони і
програми, узгоджують виконавців (тут існують навіть категорії A, B, C,),
фінансові умови. Питання популярності, ринку, менеджменту - тут грає все.
За такими правилами живе весь цивілізований музичний світ.

Власне держава, як інституція, як за часів радянського союзу, - пропагувати
музику за кордоном нині не може. Хоча цим користувалася росія. Вибудовувала
потужно фінансово підкріплену ідеологічну стратегію просування своєї
культури і зуміла закріпити у свідомості багатьох бренд "велікая русская".
Утім, його основа часто є дуже хиткою. Бо, скажімо, ні Стравінського, ні
Чайковського не можна назвати виключно російськими композиторами. Росія
завжди вкладала шалені гроші у підтримку прирученої культури, щоб
пропагувати свою імперську "велич".

- Чи є країни, на які би могла орієнтуватися Україна у питаннях промоції і
підтримки своєї музичної культури - як у внутрішньому просторі, так і за
кордоном?


- Заслуговує на увагу концепція у Польщі, їхня усвідомлена політика
підтримки композиторів і виконавців. Нещодавно ми про це згадували у
розмові з польським диригентом Романом Реваковичем, інціціаторм та
організатором багаторічного фестивалю "Дні української музики у Варшаві",
який понад три десятки років зводить культурницькі мости між нашими
країнами, починаючи з виступів польського чоловічого хору українців
"Журавлі" та перших львівських "Контрастів" до крайніх концертів у тому ж
Маріуполі минулого року, Києві й інших наших містах.

Приблизно 20 відсотків всіх концертних програм у Польщі - це звучання
творів польських композиторів. І це не лише Шопен, Лютославський і
Пендерецький - імена, які знає весь світ.

Безумовно, в нашій країні вітчизняна музика теж грається. Але питання - як
системно і скільки.

- Із перших днів повномасштабної війни росії в Україні доречно згадати
культурну дипломатію Хору Кошиця у роки УНР. Уже понад 40 днів триває
велика війна росії в Україні, а донині із заялених подібних культурних
проектів нині є лише тур Ансамблю Вірського, який поки виступив лише у
Варшаві. І на справді високопрофесійних танцівниках шаровари "а ля
радянський союз" виглядають не дуже конкурентоздатними. Щоби держава
Україна світові мала запропонувати у період повномасштабної війни росії
проти нашої країни у ХХІ столітті?


- Щодо України в європейських країнах існує стереотип "шароварщини". При
всій повазі до наших відомих колективів Хору імені Григорія Верьовки чи
Капели бандуристів - європейський глядач розглядає це так само, як приїзд
народного театру з Китаю - тобто екзотику, суто народне мистецтво. І знову
постає проблема демонстрації європейської ідентичності нашої нації в очах
світу.

Якщо ми через шаровари продовжуємо представляти українську культуру - це
погіршує шанси закріпитися в європейському культурному просторі. Нагальним
є просування української ідентичності саме високою культурою: класичною
музикою, академічною.

- Чи можливо би було і чи доцільно для промоції України у світі везти
оперні постановки: "Короля Вишиваного", "Коли цвіте папороть" чи комічну
"За двома зайцями", скажімо?


- Сьогодні, у цей критичний для нас час, можливо все. Кажу це без пафосних
емоцій. Але реалізація подібних задумів не може відбутися за принципом
"сьогодні - на завтра". Треба розуміти, що це мусить бути план, до того
покроковий, на найближчий рік-два. Адже оперні постановки за європейськими
правилами відбуваються лише планово.

- Всі адекватні люди з першого дня повномасштабного вторгнення росії в
Україну чекають "Лебединого озера" на російському ТБ, яке стало символом
розпаду радянського союзу, основою і керманичем якого завжди була росія. Чи підтримуєте те, що Україна, українські артисти мають поставити на паузу виконання російської музики і відмовлятися від участі у проектах, де
заявлені російські виконавці?


- Музика, особливо класична завжди усвідомлюється людьми як щось
Божественне. Диктатура росії, на жаль, використовує її ще з часів СРСР як
інструмент пропаганди своєї величі й особливості. Тому для всіх українців
важливо сьогодні виробити єдине ставлення до музики країни-агресора у дні,
коли російське військо за 45 дні продовжує вбивати тисячі українців у
Маріуполі, Харкові, Чернігові, Бучі, Ірпені, Краматорську, менших населених
пунктах.

Коли в одному концерті пробують поєднати українську музику з музикою країни-
агресора - вважаю, що для цивілізованого світу це є неприпустимим. Всім
ініціаторам подібних ініціатив і учасникам раджу для морального
протверезіння регулярно дивитися на фото і відео розбомблених російською
зброєю українських міст, святинь та культурних закладів, на вбитих
"гуманною" і "висококультурною" росією дітей і жінок в усіх куточках
багатостраждальної України.

Сьогодні в Україні і за її межами вирує напруженість навколо музики Петра
Чайковського. Тут позиція нашого сусіда - Польщі - має стати показовою і
для нас українців, і для всього цивілізованого світу: там на державному
рівні повністю скасовано виконання російської музики. Під час війни інших
варіантів бути не може.



Автор: Валентина Самченко
Діячі мистецтв: Олександр Пірієв
Концертна організація: UKR Artists, Маріупольска камерна філармонія
Конкурс (фестиваль): Фестиваль класичної музики «Mariupol Classic»
Джерело: Укрінформ



Додати: Share on Facebook

Інші:

 Іван Чередніченко, музичний керівник Львівської національної опери Моє ставлення категоричне - у нашому театрі не буде російського репертуару
Василь Крячок, директор Маріупольської філармонії Без кількох днів два місяці був у тому пеклі
Олександр Пірієв, музичний продюсер Маріуполь, як Фенікс, відродиться. Для цього об'єднається весь світ
«Кожен має виконувати свою життєву місію»
Лукаш Гоїк, директор Сілезької опери в Битомі (Opera 'Slaska, Польща) висловив щиру підтримку українському народу в час війни
Світова оперна діва Людмила Монастирська ексклюзивно розповіла, як замінить російську співачку Нетребко та гратиме партію «Турандот» у «Метрополітен-Опера»
Сюжет німецького ЗМІ про Маріупольську філармонію
У США плануються заходи на честь 100-річчя першого виконання "Щедрика" у країні
«На шпальтах “Дня” бачу обличчя країни у всьому її розмаїтті сьогодення»
В органному залі Рівного — музей і галерея. А вітражі — на логотип
ОПЕРІ ПОТРІБНІ МЕЦЕНАТИ
Як Україна вшановує ім’я композитора Мирослава Скорика
Рік без Мирослава Скорика
KharkivMusicFest: организаторы рассказали, как готовили фестиваль в разгар пандемии
В Андріївській церкві відбулася світова прем'єра віднайдених симфоній композитора Березовського
Що потрібно аби з'явився один з найкращих концертних залів Європи?
Cергій МАГЕРА: "Співак постійно вчиться"
Оксана Линів: "Диригент мусить вміти переконувати з першої хвилини"
У Міжнародний день музики тернопільські музиканти - про музику і життя
"Люди не можуть довго бути без мистецтва, як і артисти - без глядача"
Музичний продюсер Олександр Пірієв: Шоу-бізнес не може стати взірцем ідентичності держави
Наталія Петій-Потапчук: про життя Закарпатського народного хору та про те, чому його місія здійсненна
Екатерина Кухар и Александр Стоянов: Мы не можем прожить друг без друга
Мирослав Скорик: Уночі до нас прийшли: "На збори вам дві години". У вагон для худоби посадили і до Сибіру вивезли
Національна оперета України святкує 85-річний ювілей
"Я завжди досягала мети, яку ставила перед собою"
Скрипаль Роман Кім: "Сучасному музиканту не можна бути надто у "формах" та боятися зіграти неправильні ноти"
Кшиштоф ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ: "Музика повинна бути живою..."
Володимир СИВОХІП: "Генетичний код нації не заженеш у смартфон"
АНАТОЛИЙ СОЛОВЬЯНЕНКО: ЗРИТЕЛЬ УЖЕ НЕ ВОСПРИНИМАЕТ ГЕРОЯ-ЛЮБОВНИКА, КОТОРЫЙ ВЕСИТ 100 КГ
Харьковское "Лебединое озеро" ошеломило бельгийскую публику
25 жовтня в усьому світі вперше відзначався Міжнародний день опери
Вікторія Московенко про проблему оренди Будинку актора, реставрацію, унікальний акустичний зал та різноманіття заходів
Володимир Шейко про ювілей Симфонічного оркестру Українського радіо: хочеться, щоб з концерту люди пішли просвітленими
"Ми просто були ілюстраторами цього матеріалу": розпорядник хору Верьовки про виступ з "95 кварталом"
На написання "Як тебе не любити, Києве мій!" батькові дали добу - Тамара Шамо
Співачка Тетяна Асадчева втекла із суду до консерваторії. І вже 10 років "іде з піснею до людей"
Kyiv Opera Theatre: директор театру Петро Качанов розповів про ремонт, ребрендинг і новий сезон
Координаторка Офісу з розробки гуманітарної політики Галина Григоренко: музична сфера - закрита, відкривати її є нашим завданням
Диригент Ярослав Шемет: "На першій репетиції треба поводитися як на першому побаченні"
      © 2008-2022 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
Ukraine_1.jpg