Джазовий бандурист, одесит Георгій Матвіїв: Батькам сказали, що у мене нема ні слуху, ні голосу | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Джазовий бандурист, одесит Георгій Матвіїв: Батькам сказали, що у мене нема ні слуху, ні голосу
Матвіїв Георгій
Джазовий бандурист, одесит Георгій Матвіїв: Батькам сказали, що у мене нема ні слуху, ні голосу
18 липня 2018, середа
Поширити у Facebook

Музика джазового бандуриста Георгія Матвієва з Одеси захоплює слухача з перших акордів і тримає у полоні до останнього. Вона розриває шаблони тим, хто вперше її слухає, бо не вписується у звичне уявлення про бандуру як український народний музичний інструмент, заворожує новизною звучання. Георгій Матвіїв значно розширив поняття про можливості бандури, створив низку нових прийомів гри на цьому інструменті, з допомогою яких неперевершено і оригінально виконує авторський джаз і не тільки.


Декілька років тому Георгій Матвіїв записав чудовий кліп Wild West Jazz, який завоював серця багатьох слухачів, а також випустив декілька авторських дисків, збірок.

Музикант продовжує розвиватися, демонструючи нові можливості бандури. Він активно концертує в Україні та за кордоном і доводить, що музика на українській бандурі – це прекрасно і дуже круто. Про це та інше він розповів в інтерв’ю IA ZIK.
 
– Георгію, знаю, що ви нещодавно повернулися з турне. В яких саме країнах ви виступали, яку музику виконували?

– Це були збірні концерти різних артистів, де я мав великий сольний блок. Виступав у будинках культури, храмах Польщі, Німеччини, Франції. Я грав свою авторську музику, у храмах, скажімо, – більш ліричну, імпресіоністичну, а в будинках культури – джаз, блюз.

– Раніше ви виступали у Європейському джазовому оркестрі. Чи у вас з ними ще триває співпраця?

– Щороку у цьому оркестрі змінюється склад: обирають нового диригента і він набирає склад музикантів за принципом – один музикант з однієї країни. У 2012 році таким диригентом став український композитор Ігор Стецюк. Коли наше турне у цьому проекті закінчилося, то вже наступного року був обраний новий диригент. В цьому проекті музиканти і диригенти можуть брати участь лише один раз.

– Ви активно популяризуєте українську бандуру, її нові можливості. Як це сприймають у світі?

– Цікаве запитання. Якщо те, що відбувається у моїй кар’єрі можна назвати успіхом, то цьому завдячую своїй музиці і незвичній манері гри на бандурі. Я придумав цілу низку нових прийомів гри на бандурі, які впливають на музику, яку я граю. Цікаве запитання в тому, що наприклад, найкраще мою манеру гри може сприйняти той слухач, який знайомий з традиційним виконанням на бандурі, тому що він вже, як кажуть «в темі», знає, що, зазвичай, грають на цьому інструменті, і тому те, що заграю я, для цього слухача буде незвичним. Попри те, що є Інтернет і мої колеги дуже часто подорожують у Європі більшість людей про бандуру ще не знають. Тож виходить, що навіть, якщо я там граю щось дуже приголомшливе, люди, не знайомі з бандурою, не знають, що, зазвичай, джаз на бандурі майже ніхто не грає, тож сприймають її поза цим контекстом. Вони знають, що це суто український народний інструмент, бо їм про це розповідає ведучий.

– В Україні вашу музику сприймають по-іншому, у вас є учні і послідовники чи не так?

– Так, у мене є учні. Я викладаю в Одеській музичній національній академії ім. А.В. Нежданової. Багато своїх творів я випустив у нотних збірках, відтак їх грають учні музичних шкіл, студенти музичних училищ, консерваторій з різних куточків України. Послідовників є багато і дуже часто чую від людей: «Завдяки вам ми захотіли далі вчитися грати на бандурі». Це природно, – адже, щоб людина захотіла грати на інструменті, вона має почути щось цікаве, щоб зрозуміти, що це того варте.

– Георгію, ви відкрили і показали, що бандура може звучати по-іншому, чи працюєте ще над розкриттям нових можливостей бандури?

– Порівняно з такими інструментами як скрипка чи фортепіано, які за конструкцією вже багато років не змінюються, мають академічну школу вже кілька століть, бандура – це інструмент, який продовжує змінюватися за конструкцією. На своєму прикладі я це доводжу: за останні 10-12 років написав багато музики і придумав багато нових прийомів гри на бандурі. Ці прийоми я описав у своїй кандидатській дисертації, яка зараз вже виходить на фінальну стадію написання і маю надію, що цієї осені буде захищена.

– Ви мали можливість відчути ставлення до культури у європейських країнах. На вашу думку, чи змінилося у нашій країні за останні роки ставлення до української культури?

– Безумовно, змінилося, на це сильно вплинули сумні події, що тривають на сході країни з 2014 року. Люди усвідомили, що країну робить такою, якою вона є, саме культура, відтак стали дбайливіше ставитися до української культури загалом і української музики, зокрема. Думаю, якби культурний обмін відбувався з 1991 року, скажімо частіше приїздили українські музиканти в Крим, на Донбас і тамтешні люди мали можливість познайомитися з українською культурою, то, можливо, у 2014 році не сталося б того, що сталося.

– Українська бандура стала вашим життям, ви вже колись розповідали, що саме вона вас обрала, а не ви її. Як саме це сталося, можете ще раз розповісти.

– Коли мені було п’ять років, я погано запам’ятовував вірші, і батьки вирішили, що коли співати пісні, то так вірші краще запам’ятовуються. Відтак вони віддали мене на хор у Миколаєві, де ми тоді жили. Але керівники хору сказали, що у хлопчика нема ні слуху, ні голосу. Батьки послухали фахівців, вже не сумніваючись, що музикою мені не варто займатися. У Миколаєві була школа (зараз це Миколаївський муніципальний колегіум) з посиленим вивченням математики, і батьки віддали мене туди, враховуючи мою схильність все рахувати. Я в 5 років грав з батьками в банк. В цій школі проводили цікавий експеримент – в середній школі (5-6 класи) хлопчиків, у яких були найкращі оцінки з математики, віддавали на самодіяльний гурток з бандури.

– І ви полюбили цей інструмент, і не просто полюбили – він став вашим способом життя.

– Так, але полюбити інструмент вдалося не одразу. Спочатку це було як хобі і я займався досить рідко. Дуже велику роль у моєму зацікавленні інструментом зіграла мій перший викладач з бандури – Васютіна Олена Павлівна, яка працювала у музичній школі. Підлітки більше хочуть бігати на вулиці, аніж довго займатися музикою, але Олена Павлівна зуміла знайти підхід до мене, – так одного літа, коли мої однолітки грали у футбол, я сидів вдома і вчив по нотах Запорізький марш. Це для мене було щось нове, бо у перші роки навчання нам показували без нот, як треба грати. За своєю природою я інтроверт, тож мені проводити час на самоті з інструментом було набагато комфортніше, ніж у компанії великої кількості підлітків.

– А хто ще сприяв Вашому музичному становленню?

– Безумовно, це моя мати Коранашвілі Лалі Аміралівна, тобто в мене грузинські корені по материнській лінії, але я себе вважаю українцем. Моїм першим викладачем у музичній школі була, як я вже згадував, Васютіна Олена Павлівна, в музичному училищі – Кирилюк Світлана Григорівна. Викладач, з якою я займався дев’ять років, один рік до музичної академії, п’ять років навчання там і ще три роки аспірантури, – Морозевич Ніна Василівна, професор, кандидат мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України. Намір стати концертуючим бандуристом з’явився в мене на другому курсі музичного училища. А технічний, репертуарний ріст почався вже в музичній академії.

– Мабуть, щоб набути такого фахового рівня і ще придумати нові способи гри, треба було дуже багато займатися, скільки часу ви впродовж дня зазвичай займалися з інструментом?

– Коли вчився музичній академії, то ставив за мету займатися не лише багато, але й знати точно, скільки граю, – тут моє бажання щось обчислювати нікуди не поділося. У мене був такий секундомір, з допомогою якого заміряв, скільки граю. Виходило, що займався музикою шість годин чистого часу в день.

– Ви є учасником багатьох міжнародних фестивалів, зокрема, ви були на першому Alfa Jazz Fest. Чому не берете участь у цьогорічному Jazz Fest у Львові?

– На першому Alfa Jazz Fest я брав участь як артист з України, який переміг в конкурсі українських музикантів. Моя музика такого формату, який не дуже підходить для відкритих площадок. Вона камерна, хоча це мені не перешкоджає виступати у великих залах. Наприклад, рекордна кількість людей на моєму сольному концерті була у Кропивницькому – 900 глядачів.

– Ви самі займаєтеся організацією своїх концертів?

– Колись я більше ініціативи проявляв, а зараз більше мене запрошують. Деякі концерти мені допомагає організовувати мій колега, менеджер.

– Що ви відчуваєте, коли виходите на сцену і коли пишете музику – це різні речі, але якими є ваші відчуття?

– Коли виходжу на сцену, то граю вже написаний музичний текст, а коли пишу музику, то шукаю, пробую різні варіанти. Кожен вихід на сцену – це хвилювання. Одна справа, коли граєш на іспиті в музичній академії, інша – коли виступаєш перед публікою, яка заплатила гроші за те, щоб тебе послухати, – відчуваєш відповідальність перед цими людьми і на початку, звісно, трішки нервуєш, але з другого-третього номера хвилювання проходить.

– Георгію, ви зараз продовжуєте експериментувати?

– Постійно це роблю. От нещодавно написав новий твір, який називається «Не йди». Там я використовую один з нових прийомів – ритм секцію, коли лівою рукою граєш не лише бас, а й ударні.


– Вашу гру на бандурі можна порівняти з тим, як звучить цілий оркестр.

– Приємно це чути. Майже після кожного концерту люди підходять і кажуть майже приблизно те саме, що ви. Звучати як оркестр може тільки оркестр, але порівняно з тим, як зазвичай звучить бандура, у моїх руках вона, можливо, звучить трішки більш насичено, - без використання фонограми, інших інструментів, вокалу. Адже зараз дуже часто бандуру використовують під мінусовку, з іншими інструментами, де у неї дуже скромна роль. Я не кажу, що це принижує бандуру, але занижує її музичні виконавські можливості. Тому пропагую бандуру як самодостатній інструмент, який може грати самостійно, без супроводу і чиєїсь допомоги.


Автор: Галина Палажій
Виконавці: Георгій Матвіїв
Джерело: Zik




< br>

Інші:

"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
“До перемоги”
Як народжується музика?
“Тримаємо культурний фронт”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine