Роман Кофман: «Я граю, відчуваючи обов’язок перед композитором, який написав музику» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Роман Кофман: «Я граю, відчуваючи обов’язок перед композитором, який написав музику»
Кофман Роман Ісаакович
Роман Кофман: «Я граю, відчуваючи обов’язок перед композитором, який написав музику»
28 січня 2013, понеділок

«Щоб зрозуміти мене, уявіть, що ви — диригент, і у вашому оркестрі, «під вашу паличку» грає, ну, скажімо Шуман. Або Стравінський. Або Брамс... А якщо ви не музикант, а, припустімо, військовий — уявіть: ви командуєте полком, а четвертий зліва у третьому ряду — Суворов!»
Р. Кофман про епізод, коли в його оркестрі партію фортепіано виконував Шнітке (із «Книги Небуття»)

Роман Кофман. Фото: Сергій ПірієвНагадаємо, з легкої руки маестро з’явилася красива традиція: напередодні Нового року столичні меломани йдуть послухати «Прощальну симфонію» Гайдна у виконанні одного з найкращих європейських оркестрів — Київського камерного.

У передостанній день 2012-го з аншлагом пройшов Гайдновський перформанс зі свічками в Національній філармонії. 25 січня Роман Кофман пропонує відправитися в захоплюючу музичну мандрівку «Північним експресом», а компанію українським оркестрантам складе гостя з Росії, відома піаністка Елісо Вірсаладзе...

Слід зауважити, що диригент, письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор, педагог і філософ Роман Кофман — людина, яка дивує.

Він уміє перетворити музику або слово так, що весь світ зазвучить по-новому для слухача і читача.

Очевидно, це пов’язано з особливістю професії — чути на сцені кожен інструмент і весь оркестр одночасно.

Про його музичні проекти, книжки й афоризми можна розповідати нескінченно!

Так, працюючи в Німеччині як генеральний музичний директор Бонна маестро п’ять років очолював оркестр Боннської опери і Боннський симфонічний оркестр, з яким здійснив запис ораторії Франца Ліста «Христос» (премія Echo Klassіk) і всіх п’ятнадцяти симфоній Дмитра Шостаковича, поставив десять опер, включаючи рідкісний у Європі «Сорочинський ярмарок» Модеста Мусоргського.

Був нагороджений німецьким орденом «Хрест за заслуги перед Федеративною Республікою Німеччини», а Боннський симфонічний оркестр — за пропозицією Романа Кофмана — було перейменовано на Бетховенський.

Унікальною подією в культурному житті України стали авторські цикли концертів: «Роман Кофман і його друзі», «Всі симфонії Бетховена», «Всі симфонії Шуберта», «Великі імена», «Всі симфонії Моцарта» (вперше в Україні протягом одного концертного сезону одним оркестром було виконано всі 41 симфонію Моцарта), «Український авангард» і Міжнародний фестиваль «Тиждень високої класики з Романом Кофманом». Автор книг «Нюанси», «Обличчя землі», «Книга небуття», «Диригент і оркестр, або 100 непотрібних порад молодим диригентам», «Пасторальна симфонія, або Як я жив за німців».

І цього сезону Роман Ісакович представляє в Колонній залі ім. Лисенка неординарні музичні проекти, з них ми й розпочали розмову.

МУЗИЧНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ

Великий інтерес у київської публіки викликали два ваших проекти, програми яких відрізняє близький дотик до світової літературної класики.

— Проект «Що наше життя? Гра!» включає музичні твори, пов’язані з повістю Пушкіна «Пиковая дама», з романом Достоєвського «Гравець», із п’єсою Булгакова «Біг». Але не зв’язок із літературою визначає сутність проекту, він — у назві. Гра — окрім музики, вище музики, гра як соціально-психологічна категорія й живий стан людини — вона не просто вторгається в наше життя час від часу, а пронизує її таким чином, що ми граємо безперервно й повсюдно різні ролі.

У проекті «Генії і дилетанти» також простежується зв’язок із літературними творами: симфонічна поема Ріхарда Штрауса «Так говорив Заратустра» заснована на текстах Фрідріха Ніцше. Але основна ідея — перебування і звершення в музиці композиторів-дилетантів. Жан-Жак Руссо, Фрідріх Ніцше, Ернст Теодор Амадей Гофман, Олександр Грибоєдов, Лев Толстой, Борис Пастернак — усі вони, окрім того, що були не останніми літераторами, виявилися ще й композиторами, проте різного класу і підготовки ...

Мені хотілося показати людям твори, які вони ніколи не чули, і для багатьох стало відкриттям те, що у Льва Толстого є музичний твір — один, а у Фрідріха Ніцше — багато, і так далі. Пастернак збирався стати композитором, у листі до знайомої він пише: «Коли я відмовився від музики (а він відмовився в 19 років), це була ампутація». Він дуже важко це переживав, але зробив вибір, який потрібно шанувати.

— А куди ви поведете свій «Північний експрес» 25 січня?

— Прозвучать твори композиторів північних країн або присвячені Півночі, яка посідає в менталітеті наших слухачів особливе місце. До цих народів у нас ставлення шанобливо-відчужене: запали в нашу свідомість «пси-лицарі», Льодове побоїще, «Гімн варязького гостя» з опери Римського-Корсакова «Садко». Або «нордичний характер» — що це таке, ніхто не зуміє добре пояснити. Я можу стверджувати, що північна концертна публіка не менш гаряча й імпульсивна, ніж південна, а, можливо, й більше. А музика композиторів північних країн емоційна не менше, а частенько й більше, ніж у південних країнах, просто спосіб вираження інший — через внутрішню напругу, внутрішній емоційний світ. І на мене це діє набагато сильніше.

Відкриває програму увертюра «Геліос» найбільшого данського композитора Карла Нільсена. Його рідко в нас виконують, а в нього чудові симфонії, скрипковий концерт, кларнетовий концерт, який увійшов до всіх репертуарних списків на Заході. Увертюра оспівує схід сонця і саме світило, яке в північних країнах має ідеєтвірний сенс. Далі — фрагменти з сюїти Гріга «Пер Гюнт», потім два фрагменти з балету «Мідний вершник» Рейнгольда Глієра: Вальс і Гімн великому місту — північному. Ще — фортепіанний концерт Гріга (соліст Елісо Вірсаладзе) і симфонічна поема Яна Сибеліуса «Фінляндія».

— Розкрийте таємницю, який наступний концерт готуєте в серії нових проектів?

— Лютневий проект «Перетворення» включає твори, які пройшли процес перетворення. Це «Чакона» Баха — Рахліна і «Фуга-Річерката» Баха — Веберна, тобто твори Баха, перетворені з фортепіанних на симфонічні руками Натана Рахліна, найкращого українського диригента, і Антона Веберна, одного із засновників нововіденської композиторської школи. Окрім того, прозвучать «Варіації на тему Перселла» Бенджаміна Бріттена і симфонія Renderіng («Тлумачення»), яку написав Лучано Беріо, класик ХХ століття, на основі нарисів, знайдених у спадщині Шуберта. А в третьому фортепіанному концерті Бартока, який виконується у нас украй рідко, виконувати соло буде відома піаністка Олена Башкирова.

У всіх цих концертах бере участь Симфонічний оркестр Національної філармонії, а я до нього, починаючи з цього сезону, маю пряме відношення. Колишній головний диригент Микола Дядюра, який зробив дуже багато (за 15 років існування оркестру) і до якого я теж маю певну дотичність, оскільки Дядюра виріс у моєму консерваторському класі, потім перейшов на роботу музичним керівником Національної опери України. А мені запропонували взяти оркестр під своє крило. До цього в Україні симфонічного оркестру я не мав, хоча мені цілком вистачало симфонічної практики. Також спілкувався з багатьма зарубіжними оркестрами — близько 80.

— Цього року Київський камерний оркестр відзначає 50-річчя. Що означає для вас ця дата?

— Київським камерним оркестром я керую 22 роки, а 50 років тому брав участь у його створенні як перший скрипаль. Дата для мене не лише сентиментальна, а дуже значна в творчому сенсі, бо до цього оркестру вкладено багато праці, фантазії, творчі ресурси. До цієї дати ми вирішили зробити ностальгічну прогулянку нашими кращими концертними програмами. А сам ювілейний концерт відбудеться 22 вересня, так що готуйте квіти й шампанське!

«КОМПОЗИТОР — ОДНА З НАЙБІЛЬШ БЕЗЗАХИСНИХ ФІГУР У КУЛЬТУРІ»

— Романе Ісаковичу, як ви охарактеризуєте нинішній стан української культури?

— Духовне життя в Україні є, але для стороннього спостерігача воно невиразне. Стан культури в нашій країні характеризується провінціалізмом, невід’ємна частина якого — це неуцтво, помножене на непомірні амбіції. Просто неуцтво можна вибачити: якщо людина не знає чогось, вона не винна, навіть якщо не усвідомлює свого неуцтва і не вбирається в тогу професора і авторитету.

Але неуцтво, замішане на амбіціях і зарозумілості, — це основний ворог культури, вся атмосфера якої сьогодні пронизана створенням фальшивих кумирів, а, по суті, фальсифікацією її історії, у тому числі музичної. Сам дух так званого культурного життя в Україні — це царство попси, яке ллється з екранів нестерпно потужним потоком.

Якщо в номінації «Людина року» «найкращою співачкою за всю історію України» називають відому естрадну співачку, це означає, що для людей, які голосують (а це великий колектив експертів), в галузі мистецтва не існує поняття «академічний спів», і під словами «співачка» і «музика» вони розуміють лише один жанр. Неначе не було Соломії Крушельницької, Оксани Петрусенко, Зої Гайдай, Єлизавети Чавдар, Євгенії Мірошниченко! Відбувається не лише змішування жанрів, а вилучення величезного культуротворчого пласту.

Це при тому, що в Україні так багато талановитих юних і молодих музикантів! Але після дитинства і юності все кудись зникає, бо немає умов для вдосконалення. І музикант, який хоч трохи вибився із загального ряду, тут же купує квиток і відлітає за кордон.

— Чому? Він не зможе тут прожити чи не зможе розвивати свій талант?

— Прожити він зможе, але як прожити? А коли ж говорити про розвиток таланту, то повернімося до пункту про загальний рівень — про стан оркестрів в обласних філармоніях, взагалі стан музичного життя в країні. Природно, талановита людина прагне вдосконалюватися, шукає привабливішого середовища, в якому могла б учитися у великих майстрів.

Для того щоб виросли плоди, потрібен ґрунт, як слід оброблений не за один сезон, а такого ѓрунту немає. Тому я не бачу в осяжному майбутньому глобальних змін у цій сфері. Це не означає, що я песиміст. Я реаліст. Ми з моїми колегами-музикантами намагаємося обробляти, орати, сіяти й жати невелику смужку на загальному полі і продовжуватимемо робити це спільно, а там... Роби, що належить, і хай буде, що буде!

— Від музикантів можна почути думку, що хороші слухачі допомагають виконувати музику. А кого ви вважаєте хорошим слухачем?

— Такого слухача, котрий не балакає, не телефонує і не розгортає цукерочок. Я скажу те, що можуть сприйняти неоднозначно: я не граю для слухачів. Я граю з почуття обов’язку перед композитором, який написав музику. Я був би нещирим, якби стверджував, що мені все одно, хто сидить у залі та скільки там людей, але не це для мене понад усе.

Композитор — одна із найбільш беззахисних фігур у культурі, оскільки партитура — це лише привід для звершення творчого акту. Партитура, не будучи виконаною оркестром, диригентом, солістом, не відбулася, і композитор, з огляду на це, дуже залежний від усього на світі. Так було і в давнину — досить згадати, що Шуберт ніколи не побачив жодної своєї симфонії надрукованою. Сучасні композитори навряд чи в кращому становищі. За радянської влади Мінкульт зобов’язував виконувати певний відсоток музики, написаної членами Спілки композиторів, — інша річ, що далеко не всі талановиті композитори потрапляли до цього списку.

Зараз в Україні, як і в усьому світі, в реаліях вільного ринку становище композиторів ще гірше, і шансів почути свій твір не так багато. Шлях твору — від написаного на нотному папері до почутого в концертній залі — багатий на всілякі несподіванки і складнощі. Тому, виконуючи твір, я думаю про те, що автор, якщо він на небесах, чує свою музику.

НАВІЩО ЛЮДИ СЛУХАЮТЬ МУЗИКУ?

— Ви часто виконуєте твори українських композиторів молодого та середнього покоління, запам’ятався ваш цикл концертів «Український авангард». Музика, написана сучасними авторами, часто здається слухачеві незрозумілою, складною для сприймання. Чому?

— На відміну від усіх інших видів мистецтв і літератури, в музиці ставлення споживача до продукту таке, що слухач отримує задоволення не від пізнання, а від пізнавання. Тобто нам цікаво подивитися новий фільм, прочитати нову книжку, але в музиці нам хочеться ще раз послухати й пізнати знайоме.

Пізнавання як передбачення, передчуття знайомого — саме це приносить слухачеві задоволення, така специфіка сприймання музичного мистецтва. І лише особливо допитливі, налаштовані на пошук нового (а такі люди є) шукають та охоче слухають так звану сучасну музику. Хоч я проти цього поняття, я не розумію термінів «старовинна музика» і «сучасна музика», заперечую музикознавцям, бо, на мою думку, старовинної музики не існує, а є музика, написана такого чи такого-от року, і в ту добу, коли її створювали, вона була музикою сучасною.

Термін «сучасна музика» має інший підтекст — це музика, написана новою, «революційною» мовою. І в сенсі часу створення термін «старовинна музика» хибний, бо коли Моцарт, Гайдн і Бетховен творили свої симфонії, вони були авангардистами, і не всі їх розуміли, м’яко кажучи. Якщо почитати рецензії на музику Бетховена, то кількість лайливих епітетів перевищує кількість лайки, висловленої свого часу на адресу Денисова або Шнітке.

— Як учитися слухати музику, написану новою мовою?

— Ніяк не вчитися — просто слухати. Жодні інструкції, лекції, вступні слова не допоможуть, як не допоможе напружене бажання вчитися і щось у цьому осягнути. Нічого не вийде. Бо музика діє лише на органи чуття, але не на свідомість. Цим вона відрізняється, скажімо, від літератури, яка оперує поняттями і діє передусім на свідомість, а потім уже опосередковано викликає в нас якісь емоції. Музика оперує образами, а вже потім у нас може скластися конкретне враження від музики, яке може бути виражено словами.

— А навіщо взагалі люди слухають музику?

— Хороше запитання. Проте запитаймо інакше — навіщо люди творять музику? Це відправна точка. Люди слухають музику, бо її хтось творить. Варто додати: навіщо люди малюють, навіщо люди танцюють, навіщо люди взагалі займаються не тільки винайденням колеса, парового двигуна і розгадуванням будови атома? Чому займаються такою непродуктивною справою, як спів, танці й, тим паче, вищою формою творчої мотивації людини — створенням музики та, отже, потім уже слуханням музики?

Творчість є одвічною потребою людства: один малює на скелях, другий майструє табурети, стараючись, щоб вони були комфортними, щоб на них зручно сиділося, щоб гарно виглядали, — це теж творчість; третій вирощує гарний сад, четвертий пише оперу. Річ у тім, що слухання музики — це не сидіння на концерті, а творчий процес. Можна порівняти зі спогляданням малярства: людина, споглядаючи, теж займається творчістю, в ній відбувається процес пізнання, розгадування, побудови якихось асоціацій.

Слухаючи музику, в ідеалі людина відчуває блаженство. Коли оркестр настроюється, до блаженства ще далеко — ми чуємо звуки на музичних інструментах, але вони безладні. А коли звуки вибудувані певним чином, вони починають діяти на якісь наші потаємні рецептори, які здатні сприйняти це як струнку гармонійну картину. Сприймаючи образ, виражений у звуках, людина виступає як співучасник у народженні музики.

«ЗАСПІВАЙМО... БАХА»

— Чи вірите ви, що мистецтво робить людей кращими?

— Вірю, безперечно! Я спостерігаю це: у мене є добра можливість спостерігати за дитячим хором «Щедрик» із дня його створення. І я бачу, що діти, котрі провели дитинство у цьому хорі, виростають людьми, які дуже відрізняються від інших. Хору 41 рік, і зараз на заняття ходять діти перших «щедриків», а дехто вже має онуків. Цих дітей не сплутаєш ні з ким, адже їх ніхто не виховував спеціально, ніхто їм не казав: треба поводитися так чи отак. Їх змінило мистецтво, музика.

Пам’ятаю, коли хором керувала Ірина Миколаївна (Ірина Сабліна — творець, перший художній керівник і головний диригент хору «Щедрик», дружина Романа Кофмана. — О. С.), у неї була традиція наприкінці репетиції співати що-небудь за бажанням учасників хору. І в кінці, після напружених, часом жорстких репетицій, утомлені діти просили: «Заспіваймо Баха!».

— Ви казали не раз, що музика — хобі. Це ви казали жартома?

— Ні, звичайно, не жартома! Я казав, що від занять літературою отримую більше задоволення, ніж від занять музикою. Причина проста: література — це творчість у чистому вигляді. Я сам щось створюю, а в музиці виконую те, що вже створено кимось. Інша річ, що існує такий вид творчості — виконавське мистецтво, в якомусь сенсі теж творення. Але, займаючись літературою, саме ти є причиною всіх причин.

— Що ви відчуваєте, перебуваючи на сцені?

— Насамперед — відповідальність перед композитором і перед оркестром. Основне відчуття: зробити все, що від мене залежить, щоб донести якомога якісніше й повніше те, що називають задумом композитора. Жоден диригент не може з абсолютною точністю знати, що задумав автор, але якісь красномовні контури в партитурі, зрозуміло, прочитуються.

— Як ставитеся до музикантів?

— Музикантів треба любити. І з любові до них не давати їм опускатися нижче за творчі планки, на які вони здатні піднятися.


Автор: Ольга Савицька
Диригенти: Роман Кофман
Джерело: Газета "День"



Додати: Share on Facebook

Інші:

 Іван Чередніченко, музичний керівник Львівської національної опери Моє ставлення категоричне - у нашому театрі не буде російського репертуару
Василь Крячок, директор Маріупольської філармонії Без кількох днів два місяці був у тому пеклі
Олександр Пірієв, музичний продюсер Маріуполь, як Фенікс, відродиться. Для цього об'єднається весь світ
«Кожен має виконувати свою життєву місію»
Лукаш Гоїк, директор Сілезької опери в Битомі (Opera 'Slaska, Польща) висловив щиру підтримку українському народу в час війни
Світова оперна діва Людмила Монастирська ексклюзивно розповіла, як замінить російську співачку Нетребко та гратиме партію «Турандот» у «Метрополітен-Опера»
Сюжет німецького ЗМІ про Маріупольську філармонію
У США плануються заходи на честь 100-річчя першого виконання "Щедрика" у країні
«На шпальтах “Дня” бачу обличчя країни у всьому її розмаїтті сьогодення»
В органному залі Рівного — музей і галерея. А вітражі — на логотип
ОПЕРІ ПОТРІБНІ МЕЦЕНАТИ
Як Україна вшановує ім’я композитора Мирослава Скорика
Рік без Мирослава Скорика
KharkivMusicFest: организаторы рассказали, как готовили фестиваль в разгар пандемии
В Андріївській церкві відбулася світова прем'єра віднайдених симфоній композитора Березовського
Що потрібно аби з'явився один з найкращих концертних залів Європи?
Cергій МАГЕРА: "Співак постійно вчиться"
Оксана Линів: "Диригент мусить вміти переконувати з першої хвилини"
У Міжнародний день музики тернопільські музиканти - про музику і життя
"Люди не можуть довго бути без мистецтва, як і артисти - без глядача"
Музичний продюсер Олександр Пірієв: Шоу-бізнес не може стати взірцем ідентичності держави
Наталія Петій-Потапчук: про життя Закарпатського народного хору та про те, чому його місія здійсненна
Екатерина Кухар и Александр Стоянов: Мы не можем прожить друг без друга
Мирослав Скорик: Уночі до нас прийшли: "На збори вам дві години". У вагон для худоби посадили і до Сибіру вивезли
Національна оперета України святкує 85-річний ювілей
"Я завжди досягала мети, яку ставила перед собою"
Скрипаль Роман Кім: "Сучасному музиканту не можна бути надто у "формах" та боятися зіграти неправильні ноти"
Кшиштоф ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ: "Музика повинна бути живою..."
Володимир СИВОХІП: "Генетичний код нації не заженеш у смартфон"
АНАТОЛИЙ СОЛОВЬЯНЕНКО: ЗРИТЕЛЬ УЖЕ НЕ ВОСПРИНИМАЕТ ГЕРОЯ-ЛЮБОВНИКА, КОТОРЫЙ ВЕСИТ 100 КГ
Харьковское "Лебединое озеро" ошеломило бельгийскую публику
25 жовтня в усьому світі вперше відзначався Міжнародний день опери
Вікторія Московенко про проблему оренди Будинку актора, реставрацію, унікальний акустичний зал та різноманіття заходів
Володимир Шейко про ювілей Симфонічного оркестру Українського радіо: хочеться, щоб з концерту люди пішли просвітленими
"Ми просто були ілюстраторами цього матеріалу": розпорядник хору Верьовки про виступ з "95 кварталом"
На написання "Як тебе не любити, Києве мій!" батькові дали добу - Тамара Шамо
Співачка Тетяна Асадчева втекла із суду до консерваторії. І вже 10 років "іде з піснею до людей"
Kyiv Opera Theatre: директор театру Петро Качанов розповів про ремонт, ребрендинг і новий сезон
Координаторка Офісу з розробки гуманітарної політики Галина Григоренко: музична сфера - закрита, відкривати її є нашим завданням
Диригент Ярослав Шемет: "На першій репетиції треба поводитися як на першому побаченні"
      © 2008-2022 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
120126_542.jpg