Новий Станкович | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
Новий Станкович
Академічний хор ім. Майбороди Національної радіокомпанії України
Заслужений академічний симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України
Ткач Юлія Сергіївна
Шейко Володимир
Пірієв Олександр Валерійович
Новий Станкович
Напередодні епохальної прем’єри видатний композитор разом із віолончелістом Олександром Пірієвим побували в гостях у «Дня»
4 листопада 2016, п'ятниця
Поширити у Facebook

2 листопада в Києві з великим успіхом відбулася світова прем’єра Другого концерту для віолончелі з оркестром Євгена Станковича. Сніг із дощем не завадили шанувальникам творчості композитора прийти у Національну оперу України. Публіка була дуже різна: митці, музикознавці, меломани, бізнесмени, дипломати і просто пересічні глядачі різного віку, а гальорку «окупувала» молодь.

Це був незабутній вечір зустрічі з Музикою, концерт-монолог і одкровення — публіка почула епохальний твір нашого геніального сучасника Євгена Федоровича Станковича. Першим виконав Концерт №2 Симфонічний оркестр Українського радіо під орудою Володимир Шейка, а солістом виступив молодий талановитий віолончеліст Олександр Пірієв. Ця музика настільки захоплює, що, коли її чуєш, забуваєш про плин часу — слухачі потрапляють у світ, де немає болю й лиха, натомість є саме мистецтво, яке втішає і несе світло.

Нагадаємо, маестро закінчив роботу над цим твором у квітні (після більш ніж 45-річної перерви у цьому жанрі)! За словами композитора, концерт для віолончелі йому замовляв легендарний музикант Мстислав Ростропович, але через різні обставини це не здійснилося. І от пройшов час і арт-проект «Три С» підштовхнув Євгена Федоровича до його віолончельного задуму. Свій твір композитор присвятив онучці, концерт складається з таких частин: «Музика для Марточки», «Постлюдія» та «Монолог діда».

У програмі вечора також лунали вибрані фрагменти зі знакових творів Євгена Станковича — музика з балету «Прометей» і «Страсті за Тарасом» для хору та оркестру (останній виконав разом із музикантами Хор імені П. Майбороди Українського радіо), а також легендарна Дев’ята симфонія Дмитра Шостаковича.

 прем’єра Другого концерту для віолончелі з оркестром Євгена Станковича
ПЕРШИМИ ВИКОНАВЦЯМИ ДРУГОГО КОНЦЕРТУ ДЛЯ ВІОЛОНЧЕЛІ З ОРКЕСТРОМ ЄВГЕНА СТАНКОВИЧА СТАЛИ: СИМФОНІЧНИЙ ОРКЕСТР УКРАЇНСЬКОГО РАДІО ПІД ОРУДОЮ ВОЛОДИМИР ШЕЙКА, А СОЛІСТОМ ВИСТУПИВ МОЛОДИЙ ТАЛАНОВИТИЙ МУЗИКАНТ ОЛЕКСАНДР ПІРІЄВ / ФОТО ЮРІЯ ТОЦЬКОГО

Після Чернівців та Києва проект «Три С» продовжиться протягом 2016 — 2017 років гастрольним турне Харковом, Ужгородом, Одесою, Львовом, Івано-Франківськом і Коломиєю.

Перед визначною творчою подією у столиці Євген Станкович і Олександр Пірієв побували в нашій редакції. Це була відверта розмова про те, як без державної підтримки учасникам арт-проекту вдається проводити масштабні імпрези, про традиції композиторської й виконавської національних шкіл, про те, як народжується музика і що для себе відкрили митці, спілкуючись із публікою.

«НИНІ СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА МУЗИЧНА КУЛЬТУРА БАЗУЄТЬСЯ НА ТРЬОХ «СТОВПАХ»

— Зараз країна переживає складний період: війна, економічна й політична кризи. І раптом — контрастом до цього негативу — ваш проект «Три С», велике свято музики. На кого орієнтувалися, коли створювали його? Наскільки важким було його втілення?

Олександр ПІРІЄВ: — Я щасливий, що ще 2012-го, коли Євген Федорович відзначав 70-річчя, а Валентин Сильвестров — 75-річчя, ми спромоглися зробити цікаву акцію «Weekend ювілярів». Два вечори поспіль ми робили концерти класичного формату з двома різними ансамблями — «Київськими солістами» і «Київською камератою», виконавці з різних куточків України приїхали грати музику двох відомих наших композиторів. Тоді побачив, що такі акції потрібні слухачам. Я довго йшов до проекту «Три С».

Нині сучасна українська музична культура базується на трьох «стовпах», чиї прізвища починаються на літеру «С», це Мирослав Скорик, Євген Станкович і Валентин Сильвестров. Раніше ми робили тільки авторські концерти, і «Три С» відрізняється у цьому плані, бо було завдання поширити академічну музику на іншу аудиторію. Ми зрозуміли, що у кожного композитора є свої  основи, а є твори, які за характером та ідеями близькі їм. Так, Мирослав Скорик від початку творчого шляху наслідує імпресіоністів, найвідоміші представники цього напряму — Клод Дебюссі й Моріс Равель. А ще Мирослав Михайлович обожнює джаз, і його можна назвати українським спадкоємцем Джорджа Гершвіна. Тож обговорюючи зі Скориком програму, ми, крім його знакових творів, обрали музику цих трьох композиторів.

 прем’єра Другого концерту для віолончелі з оркестром Євгена Станковича
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Щодо другого етапу, присвяченого Євгену Федоровичу, ми з ним вирішували, яке поєднання може бути, і обрали постать Дмитра Шостаковича, чия творчість є уособленням ХХ століття. Для мене музика Станковича — це душа українського народу! А творчість Валентина Сильвестрова ми будемо поєднувати з творами Густава Малера і Франца Петера Шуберта. Наше завдання — продемонструвати унікальний талант трьох наших композиторів і поєднати у програмах циклу «Три С» світові зразки класики. Треба цінувати своїх митців, пишатися ними, і щоб це було  ще за їхнього життя. Тому ми не чекали ювілейних дат, а наша головна мета — створити свято музики.

Євген СТАНКОВИЧ: — Я вважаю, що небезпечно чекати, коли людині перевалює за 70, особливо в наших умовах... На мій погляд, те, що робить Олександр Пірієв, дуже важливо зараз, бо держава не займається пропагандою високого мистецтва. На відміну від того, як це є в країнах Європи, куди, сподіваюся, ми колись увіллємося. Досі не розумію, у нас АТО чи війна на сході? Так, нині не прості часи для України. Але музика завжди виконувала благородну місію.

Я переконаний, що у кожній віковій категорії можна знайти п’ять-шість блискучих композиторів. Тому проект «Три С» може мати перспективу.

«ЗАРАЗ МИ ВТІЛЮЄМО СУТО НАЦІОНАЛЬНИЙ АРТ-ПРОЕКТ»

— Проект «Три С» ви організували без державної підтримки. За рахунок чого вдається проводити такі гранд-концерти і гастрольні тури Україною?

О. П.: — З 2012 року багато чого змінилося в країні й  ускладнилося... Нас підтримують компанії з європейським вектором, які розуміють, наскільки важливе світове представлення свого бренда. Але первинна складова, якою керуються партнери, — це любов до музики. До речі, багато спонсорів і меценатів — керівники компаній, у яких або діти займаються музикою, або вони самі колись грали на музичному інструменті.

Ми дуже хочемо, щоб нас підтримала держава, і хоча існує контакт із Міністерством культури, та грошей у них немає, тому самі ініціюємо і проводимо свої акції. Час іде... Можливо, колись державні чиновники зрозуміють, що ми робимо гарну справу, і знайдуться кошти нас підтримати. А поки ми розраховуємо на небайдужих людей, бізнесменів, патріотів, шанувальників високого мистецтва. Зараз ми втілюємо суто національний арт-проект. Міжнародні виконавці присутні, але ми концентруємо увагу саме на  творчості українських композиторів. Добре, що нас фінансово підтримує великий бізнес, який  розуміє, що треба діяти зараз і не чекати.

Не розумію, чому Верховна Рада не приймає закон про меценатство, адже він полегшить підтрмку культури не тільки всередині нашої країни, а й за її межами, дозволить митцям реалізовувати масштабні творчі проекти, проводити фестивалі та інше.

— Концерт №2 для віолончелі з оркестром, світова прем’єра якого відбулася, має непросту долю...

Є. С.: — Колись Олександр запропонував пожвавити жанр віолончельного концерту. Я досить добре знав великого музиканта Мстислава Леопольдовича Ростроповича, завдяки якому у Радянському Союзі з’явилася ціла серія віолончельних концертів, написаних великими композиторами. Хай Пірієв теж пробує себе у цьому напрямку...

 прем’єра Другого концерту для віолончелі з оркестром Євгена Станковича
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Щодо мого концерту — я був під враженням від народження своєї онуки, тому першу його частину («Музика для Марточки») присвятив їй. Коли вона це послухає, мине багато часу, вірю, що щось зміниться в нашій країні... Друга частина — «Постлюдія і Монолог діда». Треба було написати «Монолог дідуся», але на дідуся я поки не тягну. Концерт вийшов програмний, але ця програмність умовна.

— У Чернівцях вже відбулася прем’єра цього твору, ви спілкувалися з глядачами. Знаємо, що був аншлаг, причому прийшло багато неакадемічної публіки, молоді. Які ваші враження від цієї події?

О. П.: — У Києві на концерти часто ходить своє коло шанувальників, учні, друзі композитора. А коли маестро їде в інше місто, де цих людей немає, виникає запитання, чи знають там його. Як правило, на наші концерти у рамках проекту «Три С» приходить багато молоді. Після виступу у Чернівцях вони обступили Євгена Федоровича — просили автографи, фотографувалися з ним. І тут головне — фізична присутність автора музики. Євген Федорович поїхав у Чернівці вперше після 30-річної перерви. Там люди не вірили своїм очам, що бачать класика, твори якого слухають по телевізору і радіо. Станкович — як фантом! Це викликало зовсім інші відчуття. Причому впливало і на нас,  музикантів, бо  коли з ними їде автор такого рівня, змінюється характер виконання творів.

«ТВОРИ, ЯКІ  НАРОДИЛИСЯ З БОЛЮ...»

— Євгене Федоровичу, у  вас є твори, присвячені трагічним подіям української історії, що трапилися відносно недавно, — розстріли у Бабиному Яру, катастрофа на ЧАЕС. Які джерела ви використовуєте для написання такої музики?

Є. С.: — Я стараюся глибоко вивчити матеріали про ті історичні події, про які збираюся писати музику. Коли був у Канаді, мав нагоду прочитати унікальні документи про Голодомор і Голокост, а чорнобильська біда сталася майже на наших очах, і досі в пам’яті, як з Києва вивозили дітей і у місті не було чути їхнього сміху. Досі в пам’яті страшні документальні кадри пожежі на атомній станції, які показували по ТБ...  А стосовно розстрілів у Бабиному Яру, то багато матеріалів про ті страхіття мені прислали з Америки. Так, вокально-симфонічний твір «Каддиш-реквієм Бабин Яр» створено 1991-го, до п’ятдесятиріччя трагедії. Про злочин нацистів Дмитро Павличко розповів у поемі, а я нависав до неї музику. Потім була нова інтерпретація «Каддиш-реквієму», яку ми приурочили до 65-річчя трагедії у Бабиному Яру. А «Панахида за померлими з голоду» — реквієм для повного складу симфонічного оркестру, двох мішаних хорів, баса, народного голосу та читця, був написаний 1992 року, теж на вірші Дмитра Павличка, а вперше виконаний у шістдесяту річницю Голодомору. Це твори, які  народилися з болю...

— Євгене Федоровичу, цей рік був для вас багатий на цікаві творчі заходи, зокрема, у Національній  опері  відбулася прем’єра «Вечорів на хуторі біля Диканьки», оновленої версії балету «Ніч перед Різдвом». А у Муніципальній опері представили балет «Майська ніч». Балетний жанр можна назвати вашим коханням? І коли ми почуємо оперу «Страшна помста» за Гоголем, яку планували поставити у Національній опері України?

Є. С.: — Щодо балетного жанру, то моїм творам більше повезло з постановниками. А що стосується опери, то це складне питання, бо такі масштабні вистави, як «Страшна помста», без заказу конкретного театрального колективу не можна реалізувати. Вистава потребує чималих ресурсів: творчих, фінансових. З мого боку опера фактично вже написана, але недороблена, бо є інші закази і робота. Та нині від керівництва Національної опери не маю пропозицій. Задумка цієї постановки має давню історію. Ідея народилася, ще коли головним диригентом театру був Стефан Турчак. Ми думали створити спільний міжнародний проект і залучити до роботи відомих художників з Росії, лібрето написав наш відомий кінорежисер і сценарист Юрій Іллєнко, а хореографію мав поставити легендарний Анатолій Шекера. Але розпочалися трагічні події: помер Стефан Васильович, у Київську оперу прийшло нове керівництво і не виявило бажання, щоб гоголівська «Страшна помста» з’явилася в афіші театру.  Я маю мрію, що (хай не зараз, а через 20—30 років) ця опера йтиме на нашій столичній сцені            — коли прийдуть амбітні, креативні митці і патріоти, що втілять у життя наш творчий задум.

«УКРАЇНСЬКА ВИКОНАВСЬКА ШКОЛА ПРОДОВЖУЄ СВОЇ ТРАДИЦІЇ, ЇЇ ЗНАЮТЬ І ШАНУЮТЬ У СВІТІ» 
         
— Навесні відбувся ІV Міжнародний інструментальний конкурс, що має ваше ім’я та на якому «запалюються» нові зірочки. Талановиті діти мріють отримати ваш головний приз — бронзову статуетку «Дотик янгола» (цьогоріч його отримала Аліна Шевченко, скрипалька зі Львова). Які емоції  у вас викликають виступи конкурсантів? 

Є. С.: — Цей конкурс дає надію, що у нас все буде добре! Наша молодь дуже талановита і обдарована. Причому це не тільки студенти з Києва, а й з різних міст нашої країни, а також музиканти, які отримали гранти і нині навчаються за кордоном, але не забувають про свою батьківщину. Радує, що українська виконавська школа продовжує свої традиції, її знають і шанують у світі. Деякі музиканти вражають не лише віртуозністю, а й глибинним розумінням того, що вони виконують. І хоча зараз час важкий, мені здається, що саме тоді, коли у країні стаються катаклізми, відбуваються творчі відкриття і молода зміна росте дуже достойна.

 прем’єра Другого концерту для віолончелі з оркестром Євгена Станковича
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

— Олександре, наскільки розвинений сьогодні в Україні музичний менеджмент? Ви не лише активно виступаєте як віолончеліст, а й є співорганізатором та керівником Національного порталу академічної музики Music Review Ukraine, що стимулює розвиток такої музики, займаєтесь підтримкою талановитих українських музикантів, організовуєте концерти як майстрів, так і молоді. Розкажіть про це.

О. П.: — На прикладі арт-проекту «Три С» ми хочемо показати, що класична музика є сучасною і творчість наших видатних маестро цікава різній публіці. Так, є багато фанів популярної музики,  чимало людей обожнюють джаз, але й немало тих, хто любить високе мистецтво. Судячи з того, що на наші концерти приходить багато молоді, яка тільки відкриває для себе глибини класики, потенціал проекту «Три С» дуже великий. Ми ламаємо стереотип, що симфонічні і камерні твори — це щось зашкарубле і застаріле. Навіть для того, хто вперше прийшов в оперний театр чи філармонію і почув наживо музику, написану нашим сучасником, а у фіналі побачив класика, що виходить на сцену, такий концерт надовго залишиться у пам’яті. Ви знаєте, після цих вечорів героїв проекту — і Мирослава Михайловича Скорика, і Євгена Федоровича Станковича — публіка довго не відпускає, беруть автографи, роблять з ними селфі. А із залу люди виходять з просвітленими обличчями, розуміючи, що це не пересічний захід і не халтура, а Концерт з великої літери.

З нами нині працюють професіонали з реклами, дизайну, піару, але мушу зізнатися, що зараз в академічному мистецтві у нас немає людей, які постійно і цілеспрямовано займаються музичним менеджментом. Так, деякі мої колеги проводять вечори і фестивалі класичної музики, але це разові акції. Музику естрадну і до кіно легко пропагувати, бо її всі знають, вона часто лунає в радіо— і телеефірах, а високе мистецтво важче «нести в народ». Я  це усвідомлюю, але для мене як виконавця і організатора акцій це цікаво, і я мрію, щоб коло меломанів розширювалося. Тому вдячний усій нашій команді за професійну роботу.

Ми живемо тут і тепер, і треба працювати, не чекаючи на якісь особливі умови. Переконаний: музичний менеджмент неодмінно з’явиться в нашій країні, а поки ми є одними з першопрохідців у цій справі.

Медійна складова важить дуже багато, тож й ми започаткували портал Music Review Ukraine, потужно використовуємо Інтернет і стараємося у своїх матеріалах зрозумілою мовою говорити про високе мистецтво. Знаєте, якось після концерту почув враження дівчини, не меломана, яка сказала подрузі: «Ти знаєш, мене ця музика вставляє!» Хай це молодіжний сленг, але він передає енергетику виступу музикантів. І важливо, що академічні твори подобаються навіть непідготовленим слухачам. Бо не обов’язково бути музикознавцем, розбиратися в жанрах. Головне, щоб музика досягала серця людини.

«АВАНГАРДИСТИ, ЯКІ ПРИЙШЛИ В 1950 — 1960-х, СТАЮТЬ ТРАДИЦІОНАЛІСТАМИ, А МОЛОДЬ РВЕТЬСЯ В АВАНГАРД»

— Часом існує певна суперечність між тим, як бачить свій твір автор, і тим, як його втілюють музиканти. Інколи складається враження, що українських виконавців майже не привчають до сучасної академічної музики. Чи траплялися з вами подібні ситуації? Що, загалом, тут змінилося за останні роки?

Є. С.: — Я понад 30 років викладаю в консерваторії (Національна музична академія України). Виконавці зараз знають сучасну музику не гірше за композиторів і грають її, щойно з’являються можливості для того. Вони об’єднуються в різні творчі проекти за інтересами. Нині завдяки Інтернету можна писати і грати яку завгодно музику. У світі поза Україною давно хтось зростає на класиці, а хтось — на сучасному репертуарі, виходячи лише з власних уподобань. Зараз виросло покоління, в якого з цим немає проблем. Інша річ, що є складні твори, які потребують часу, особливих зусиль для слухачів, але назагал проблеми з виконавцями немає.

— Євгене Федоровичу, щодо складних творів — зараз поділ на авангард, експеримент і традицію в музиці уже неактуальний?

Є. С.: — Він втратив гостроту, яку мав за радянських часів. У композиторському класі з шести студентів троє пишуть чистий авангард, а решта можуть писати щось інше. І далі буде ще більш різношерста ситуація, адже засоби інформації розширюють світогляд. Нині все перемішано у всьому світі. Ті авангардисти, які прийшли в 1950 — 1960-х, стають традиціоналістами, а молодь рветься в авангард. Цілком закономірно. Світосприйняття стало настільки широким, що дуже важко щось передбачити.

 прем’єра Другого концерту для віолончелі з оркестром Євгена Станковича
ФОТО ЮРІЯ ТОЦЬКОГО
 
— Наша композиторська школа має феноменальні здібності до виживання. Як їй удалося зберегтися всупереч і радянській диктатурі, і розрусі 1990-х?

Є. С.: — Музика має свою специфіку. Не тільки в Україні, а й у колишньому СРСР справді була дуже сильна композиторська школа. Викладали композитори зі світовими іменами — Лятошинський, Глієр, Шостакович та інші — і така сама технологія залишилася зараз. Хіба що додалося трохи нових тенденцій. Зараз у нас є надзвичайно потужний загін композиторів різних поколінь. То є складною справою, яка залежить від різних життєвих обставин, але в мене є всі причини сказати, що ще та слава не пропала.

«У КІНО КОМПОЗИТОР НЕ ГОСПОДАР, А ПІДСОБНИК»

— Як ви вважаєте, чим на академічного автора, на його музику мають впливати злободенні події?

Є. С.: — Це вибір кожного окремого композитора. Зараз обмежень немає. Чому розвалився СРСР? Бо ця ідеологія стала вузькою для мислення поколінь, які виростали. А в музиці — це тепер особистий вибір.

— Коли ви писали для кіно — наскільки доводилося обмежувати себе? Адже не ви господар ситуації на знімальному майданчику.

Є. С.: — Це не обмеження, а радше психологічне пристосування до жанру. Я знаю багатьох кінокомпозиторів. А на Заході, особливо в Америці, це вже спеціалізація — писати лише для фільмів. Що ж до мене, то дуже пощастило з режисерами. З Юрієм Іллєнком було просто. Він прийшов і сказав: «Якщо ти мені напишеш погану музику, я тебе вб’ю!» На цьому й домовилися. Григорій Кохан, автор серіалу Народжена революцією» та фільму «Страчені світанки», був дуже толерантним чоловіком. Нікого не чіпав. Подивився — і «бувай здоровий, на записі зустрінемось». Не знаю, що зараз молоді знімають, чи є в них серйозне кіно.

— Знімають. Але в цьому серйозному кінематографі нині є тенденція до відмови від музики в фільмі, аби не порушувати цілісності задуманого автором образу.

Є. С.: — Це залежить від режисерів, від їхнього світогляду. Бо уявити собі фільм у США без музики неможливо. Якість запису і роль музики відпрацьовані до найвищого рівня, бо то гігантська індустрія. А в нас музика була і є  другорядним інструментом. Справді, композитор тут не господар, а підсобник.

— Сьогодні у нас немає кіноіндустрії, яка виробляла б масові жанрові фільми, для яких і потрібен розвинутий музичний цех.

Є. С.: — Що тут сказати... Художнику легше: намалював — робота готова. Кіно так не зробиш.

— Чи є специфіка у створенні вокальних та інструментальних творів? Наскільки різних творчих зусиль це потребує?

Є. С.: — Не має значення. Це залежить від ситуації, від замовлення  — не грошового, а від якогось виконавця.

— Євгене Федоровичу, ваша фолк-опера «Коли цвіте папороть» має складну долю, а ви довго жили з тавром «націоналіст». Вона була написана багато років тому, але повністю її виконали (у концертному виконанні — лише 2012 року!) музиканти Національного симфонічного оркестру України та Хору імені Г. Верьовки під орудою диригента Володимира Сіренка. Чи побачимо ми цей твір як масштабне театральне дійство, і хто, на вашу думку, міг би це зробити?

Є. С.: — Це запитання до молодшого покоління. Якщо цей твір їм знадобиться, бо сам я вже не в змозі займатися продюсуванням, то фолк-оперу поставлять. Хоча французи, на замовлення яких «Коли цвіте папороть» була написана наприкінці 1970-х, не впоралися — то що з мене взяти... От і нехай молоді амбітні постановники думають про це, якщо їм цікавий цей твір. Знаєте, за часів УРСР я навіть пішов у депутати, бо хотів, щоб з’явився закон про культуру та меценатство. Без нього і тоді, і тепер важко працювати митцям. СРСР розвалився, ми вже відзначили 25-річчя Незалежності України, але й досі буксуємо в цьому питанні...

— Інші пріоритети в наших політиків.

Є. С.: — Так, судячи з їхніх електронних декларацій, їм не до культури.

О. П.: — Але твори мистецтва там зазначені. Навіть церкви є, але це вже питання із зовсім іншої «опери»...


Автор: Дмитро ДЕСЯТЕРИК, Тетяна ПОЛІЩУК, Марина ПРОКОПЕНКО, Ганна ШЕРЕМЕТ
Фото: Юрій Тоцький, Руслан Канюка
Колективи: Академічний хор ім. Майбороди Національної радіокомпанії України, Заслужений академічний симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України
Диригенти: Юлія Ткач, Володимир Шейко
Діячі мистецтв: Олександр Пірієв
Концертна організація: UKR Artists, Національна радіокомпанія України, Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка, Національний портал академічної музики “Music-review Ukraine”
Концертний зал: Глядачевий зал Національної Опери України
Джерело: Газета "День"



Інші:

ДО 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ КОРИФЕЯ УКРАЇНСЬКОГО ОПЕРНО-ХОРОВОГО МИСТЕЦТВА ЛЬВА МИКОЛАЙОВИЧА ВЕНЕДИКТОВА (1924 – 2017)
Станіслав Людкевич і Василь Барвінський, які не дали затихнути українській музиці
Духовність Центральної Європи в музиці: від Пендерецького до Пярта
Мистецтво неможливого
Пам’яті тої «Рути»
«Арсенал» Довженка в Берліні: Історія, яка резонує і через століття
Мельпомена Таврії
Зараз 11 наших людей у війську, - очільник Національної оперети Струтинський
Полон в росії замість фестивалю в США: музиканти з миколаївської 36-ї бригади перебувають у неволі
10 мудрих цитат легендарного актора Богдана Ступки про життя, любов та Україну
Ярослав та Інгігерда. Тисячолітня українсько-шведська історія кохання на фестивалі Bouquet Kyiv Stage- 16 серпня
”ВІД СЯНУ до ДОНУ”
Геніальний тенор
Змушували відкопувати тіла вбитих маріупольців: історія музиканта військового оркестру
Ukrainian Freedom Orchestra втретє зазвучить у світі
У музеї на Кіровоградщині діє виставка, присвячена ювілею відомого композитора і диригента
Опера «Тарас Бульба» лютого патріота Миколи Лисенка. Як її подати світові у час війни з росією?
Українсько-польські музичні мости Фонду “Pro Musica Viva”
ОПЕРА В ЕПОХУ ЗЛОДІЙСТВА
ЄВРОБАЧЕННЯ - МУЗИКА І НЕ ТІЛЬКИ
Правила ринку: агент Линів пояснив, чому диригенти виконують твори російських композиторів
В Мюнхені запрошують на «Страту» та «Дванадцяту ніч»
Національна опера України поставить оперу "Конотопська відьма"
Українська опера Chornobyldorf виборола Премію Королівського філармонічного товариства
А ви знали, що Шевченко міг би стати й відомим музикантом?
Премʼєри в імʼя Перемоги
ЛІТЕРАТУРА З МУЗИКИ, МУЗИКА З ЛІТЕРАТУРИ
«Незламні»: музичне послання українців у другу річницю початку повномасштабної війни
«Десять років чекаємо на перемогу»: історія оркестру, який двічі з дому вигнала війна
Найкращий концерт Кіровоградської філармонії - попереду. Він буде присвячений Дню перемоги!
Музичні інструменти змінили на автомати: історії артистів театру Одеси
Оновлений репертуар, літній фестиваль та інтерактивна "Ластівка Щедрика": майбутнє Івано-Франківської філармонії в баченні Володимира Рудницького
Змінив пуанти на армійські берці: згадаймо артиста балету Ростислава Янчишена
"Музичні вечори у будинку родини Мейтусів"
«Для мене дім – там, де серце» – Віктор Рекало, автор музики до балету про вимушену міграцію «Дім»
Як розтопити «Крижане серце»?
В Одеській опері відновили незвичайну виставу
Хмельницький фаховий музичний коледж ім. В.І.Заремби: 65 років від дня заснування
До дня Соборності: в Національній опері представлять всеукраїнський музичний проєкт
Як доктор мистецтвознавства став... диригентом
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
34.jpg