Майкл Гуттман: "Мою скрипку звати Карло" | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Майкл Гуттман:
Майкл Гуттман: "Мою скрипку звати Карло"
Західні ЗМІ називають Гуттмана Шагалом скрипки
19 червня, середа

Постійний учасник міжнародного фестивалю Odessa Classics Майкл Гуттман — видатний скрипаль, головний диригент і артистичний директор Брюссельського камерного оркестру, музичний керівник Міжнародного фестивалю Pietrasanta in Concerto в Тоскані — народився й живе в Бельгії, але має одеське коріння.


У десятилітньому віці Майкл став наймолодшим за всю історію студентом Королівської консерваторії Брюсселя, потім закінчив знамениту Джульярдську школу в Нью-Йорку. Водночас Гуттман вважає себе продовжувачем одеської виконавської традиції, з якою ознайомився завдяки Ісаакові Стерну — найбільшому зі своїх учителів, серед яких був і Буся Гольдштейн. Західні ЗМІ називають Гуттмана Шагалом скрипки. Слухаючи його, і справді можна високо злетіти, як на відомому шагалівському полотні…

На нинішньому фестивалі музикант виконав програму Tango sensations разом із піаністом Іво де Графом, бандонеоністом Лізандре Донозо і контрабасистом Аріелем Еберштайном. Крім аргентинського танго, музиканти виконували і твори єврейських композиторів у цьому жанрі, наприклад Ісмаеля Спітальніка. Разом із Майклом (на фестивалі всі звуть його Мішою) уже вдруге приїхала його молода дружина-віолончелістка Цзін Чжао з їхньою спільною маленькою донькою, і, доки дружина грала у філармонії концерти Боккеріні з Цюріхським камерним оркестром, маестро радо няньчив дитину за лаштунками. А ще, гуляючи Приморським бульваром, роздавав гроші вуличним музикантам, а потім заграв і сам, та так, що йому миттю накидали у футляр від скрипки 95 гривень. За одеськими мірками, зовсім немало!

 Майкле, ваше знайомство з Олексієм Ботвіновим відбулося з вашої ініціативи. Як це було?

— Вперше я виступав в Одесі 2001 р. з камерним оркестром. Після мого концерту (а можливо, вже другого, який відбувся тут у 2003-му, це неважливо) я пішов на концерт молодого піаніста Олексія Ботвінова. Мені дуже сподобався його виступ. Ми обмінялися телефонами, і я запросив його на свій фестиваль в Італію, в П'єтразанту. Так почалися наші музичні відносини . Ми грали разом у Швейцарії й Італії. Можливо, коли Олексій починав свій фестиваль, на нього якимось чином вплинув мій фестиваль, адже я робив його, щоб запрошувати друзів і об'єднувати людей, створювати концентрацію музики в певному місці. Організація одного концерту забирає приблизно стільки ж сил і потребує залучення стількох же можливостей, як і організація фестивалю. То чому б не докласти ще більше зусиль і не зробити фестиваль?

 Одеське коріння якось виявлялося в побуті вашої родини? 

— Моя мати з Житомира, батько з Одеси. Пам'ятаю, як мої київсько-житомирські бабуся й дідусь відгукувалися про одеських євреїв, нібито вони недосить класичні й не так чисто говорять російською мовою… Це було трішечки по-снобськи. Частина моєї родини володіла паперовою фабрикою в Харкові, всі вони виїхали в Палестину ще до заснування Ізраїлю. Але моєму прадідові там не сподобалося, він захотів повернутися в Україну. І повернувся, з прабабусею. Думали, повертаються на два місяці, а вийшло — на сім років. Війна, революція… Дуже важкий час. А потім вони змогли повернутися в Палестину, жили також у Єгипті, опинилися 1920 р. в Александрії. 

Моїм музичним татом був Буся Гольдштейн, геніальний скрипаль з Одеси, учень професора Столярського. Він прищеплював мені одеський дух більшою мірою, ніж моя сім'я, а ще — показав, що учень і вчитель можуть бути одне для одного сім'єю, тоді як на Заході це не так — відучився, і прощавай… Немає того тепла, а талантові дуже потрібне тепло. Ось мені тепліше тут, ніж у Брюсселі.

Коли я в вперше приїхав в Одесу, зрозумів, що мене оточують знайомі імена, — тут жили Жаботинський, Дізенгоф, Шолом-Алейхем, а в готелі "Моцарт", де я зупинився, працював ізраїльський телеканал. Я добре знайомий з одеським рабином Авроомом Вольфом, який робить багато добра для дітей-сиріт. А відвідавши єврейські ком'юніті в Києві й Дніпропетровську, я переконався, що проблем у них немає, з євреями поводяться добре, і на питання про антисемітизм в Україні відповідаю: антисемітизму тут не помітив. 

 В одному з інтерв'ю ви казали: "Мій інструмент — не жінка, це чоловік. У нього темний, густий, потужний низький голос, — він як Шаляпін серед скрипок". Якщо ваша скрипка — чоловік, то як його звати?

— Карло, бо автор цієї скрипки — Карло Бергонці, славетний італійський майстер, який належить до найкращих майстрів із Кремони: Страдіварі, Гварнері, Аматі, Бергонці. Я б сьогодні сказав, що скрипка — дуже жіночний інструмент. Тому мені подобається, коли чоловік грає на скрипці, а жінка — на віолончелі. Знаменитий сюрреаліст Ман Рей знімав жінку з намальованими на оголеній спині ефами так, що схожість із віолончеллю була очевидною. Скрипальки здаються мені трохи мужоподібними… Але насправді в інструмента немає статі. 

 Ви відомі своїм прагненням розширювати межі скрипкового репертуару. Що більше захоплює вас — забуті композитори чи нові імена?

— Я шукаю натхнення в минулому, не в майбутньому. Наведу два приклади. Я був першим, хто виконав "Пори року" не Вівальді, але присвячені різним сезонам твори Даріюса Мійо, Хоакіна Родріго, Сесіль Шамінад… Я також робив багато записів музики, написаної між двома світовими війнами, — Блох, Хіндеміт, Вайль, Бріттен, Барток, Мартіну. Це був золотий період. Після падіння Берлінської стіни сучасна академічна музика, яка раніше була догматичною, стала більш відкритою, почала вбирати в себе риси східної музики, індійської музики, джазу. Тепер ти можеш грати все, змішувати всі стилі. Так, як ти поливаєш рослину й спостерігаєш за її ростом, створюється твоя музика. Сучасні композитори прищеплюють танго на древо сучасної музики, і публіці це подобається. Великий сучасний композитор Гія Канчелі, Філіп Гласс, Арво Пярт, нью-ейдж, спірічуелс, православні пісні — все це приваблює. Можу міксувати Альбана Берга зі східними традиціями, зараз у світі є багато цікавої музики. У фортепіанних концертах Моцарта кожна помилка стає очевидною, а в джазі помилок немає, є експеримент, але, якщо ви хочете грати джаз, доведеться витратити певну кількість років, — зовсім інша техніка. 

Розширювати репертуар необхідно. Адже неможливо двісті років грати одне й те саме. Класична музика — це чотири композитори: Моцарт, Бетховен, Бах і Гайдн. І все, баста. Романтична музика — від "Вільного стрільця" Вебера до Шумана й Шопена, вісім—одинадцять імен. Сібеліус, Брукнер, Малер, Вагнер, Брамс, Чайковський, Рахманінов — переважно тепер виконують у концертах композиторів-романтиків, приблизно 80% репертуару... Молодь віддає перевагу музиці бароко або сучасній — від Монтеверді й Вівальді до Карпентера, Гласса й Стіва Райха. Дехто здатен насолоджуватися різними тлумаченнями й нюансами вердієвської "Травіати". Я орієнтуюся на володарів елітарного смаку. Хтось любить спагеті болон'єзе, а хтось — суп місо...

— Проте одного разу ви порівняли легку музику з фастфудом, і несхвально, а хорошу концертну програму — з відмінно приготовленою домашньою їжею… А що для вас означає танго, і чому ви виливаєте стільки смутку у своїх "Сенсаціях танго"?

— Танго — символ Аргентини. А для мене танго означає меланхолію. Це не прекрасна музика, вона, швидше, болісна. Бандонеон наче задихається… Танго нагадує масаж, який завдає болю, але й приносить зцілення, ось така терапія для душі. А в кінці, ефектному ось цьому "та-рам", ти наче прокидаєшся, оновлений і здоровий. Єврейські танго нагадують мені відомий анекдот: "Алло, мамо, як справи? — Все гаразд! — Вибачте, я помилився номером…" Багато єврейських скрипалів шукали щастя в Аргентині, було два таких привабливих місця — Аргентина й Каліфорнія, там були спільноти — єврейські, російські, польські, українські. На скрипці вони грали, наче їхні смички були змащені гусячим жиром, з таким плавним ковзанням… Ця манера вплинула на стиль Гарделя, Гашо, П'яццолли. І все-таки танго можна виконувати з допомогою класичної техніки, для класичного музиканта тут немає перепон. Філософія, ностальгія, меланхолія властиві танго й знаходять відгук в авдиторії. Тому — танго!




Автор: Марія Гудима
Фото: Микола Вдовенко
Конкурс (фестиваль): Музичний фестиваль «ODESSA CLASSICS»
Джерело: dt.ua



Додати: Share on Facebook

Інші:

Kyiv Opera Theatre: директор театру Петро Качанов розповів про ремонт, ребрендинг і новий сезон
Координаторка Офісу з розробки гуманітарної політики Галина Григоренко: музична сфера - закрита, відкривати її є нашим завданням
Диригент Ярослав Шемет: "На першій репетиції треба поводитися як на першому побаченні"
Василь ВОВКУН: "Дайте нам відчуття опери нового століття"
«Доки буду викладати у Канаді, мої студенти знатимуть, де Україна»
Головний диригент оркестру Українського радіо Володимир Шейко: музика і нація - це сто відсотків об'єднані речі
Валерія БАЛАХОВСЬКА: "Орган - частина мого життя"
Чем классическая музыка обязана женщинам? Объясняет музыковед Фиона Мэддокс
120-річчя Львівської опери: Василь Вовкун розповів про сюрприз для глядачів
Оксана Линів: "У рамках фестивалю LvivMozArt можна буде почути твори трьох Моцартів"
Директор музичної школи Лисенка: ми маємо виховати аристократа і тоді буде країна аристократів, а не жебраків
Василь Вовкун: "До мого приходу у Львівську оперу аншлаги були рідкісним явищем"
Про музику як найшвидший шлях до серця
"Найкращий співак світу" Андрій Кимач: Після Консерваторії я працював на заводі у Польщі
Ми не маємо права на помилку історії пристрасті та успіху від прими-балерини Шишпор
"Iндустрій академічної музики в Україні катма"
Майкл Гуттман: "Мою скрипку звати Карло"
Секрети оперного співу та те, якою була поза сценою Євгенії Мірошниченко: розповідь її учениці
Про подальшу долю навчальних закладів естетичного освіти в інтерв'ю ZN.UA.
Музика Дилецького у знаковому просторі
«Плануємо спеціальний вагнерівський блок за участі кількох європейських театрів»
"На скрипці можна зіграти не тільки класику". Скрипаль Антон Вараниця розповів про можливості інструмента
Ольга Нагорна: «Мрію, щоб у кожному місті країни був оперний театр»
Наталія Пономарчук, шеф-диригент Київського камерного оркестру Національної філармонії України
Антоній Баришевський: "В Україні збільшується аудиторія, яка готова сприймати "складну" музику"
Головний учитель – це сцена! I ми вчимося все життя
«Керувати країною легше, ніж керувати оркестром»
Нове звучання забутої спадщини
Оркестр Національної філармонії України повернувся з гастролей по Китаю
Коли Нацрада з питань телебачення і радіомовлення оголосить форматний конкурс на 14 ФМ-частот в обласних центрах для розбудови мережі суспільного радіо «Промінь»?
Галина Бабій: концерти — це ті вітамінні ін'єкції, які підживлюють твій світогляд музиканта
Новатор Луїджі Гаджеро
Керівниця Академічної капели Українського радіо Юлія Ткач: «Не знаю досконалішого явища, ніж хоровий спів»
Німецький режисер Штурм: "Україна може більше ставити Вагнера"
Тарас Демко з Органного залу: Найскладніше – дивувати далі
Пласідо Домінго у Києві
''Щось в країні відбувається'' – прима-балерина Національної опери анонсувала '' Лебедине озеро ''
Іван Остапович: "Диригент не повинен бути ідіотом"
Взяли і зробили: Органний зал
Вікторія Польова: «Коли в тебе потрапляє музика, більше не відчуваєш болю»
      © 2008-2018 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
5.jpg