Мерзіє ХАЛIТОВА: «Росіяни Криму не розуміють, що йдуть назад» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Мерзіє ХАЛIТОВА: «Росіяни Криму не розуміють, що йдуть назад»
Олійник Леся Степанівна
Халітова Мерзіє Ібрагимівна
Мерзіє ХАЛIТОВА: «Росіяни Криму не розуміють, що йдуть назад»
У Києві завершилася VІ Міжнародна Пасхальна асамблея, а один із концертів було присвячено кримськотатарській культурі
29 квітня 2014, вівторок

Нагадаємо, Пасхальну Асамблею щорічно проводить Національна музична академія України ім. П.Чайковського під патронатом Українських Православних Церков, спільно з Міністерством культури, за підтримки посольств і міжнародних представництв в Україні.

Організатори Пасхальної асамблеї-2014 обрали епіграф «Духовність об’єднує Україну», а один з її концертів у Великому залі Академії пройшов під девізом «Єдина країна, єдиний народ» і був присвячений кримськотатарській культурі — музиці, поезії та живопису. Його ініціаторами стали НМАУ і Національна спілка композиторів України. Народну і професійну музику кримських татар виконували відомі музиканти — Національний ансамбль солістів «Київська камерата», брас-квінтет «Мажор-Київ», солісти — Фемій Мустафаєв, його співвітчизники — студенти Академії та артисти оркестру Національної опери України, а також лауреати Міжнародного конкурсу піаністів, який носить ім’я видатного кримськотатарського композитора ХХ століття Алемдара Караманова. Демонструвалася виставка династії художників Шамседінових.

Спеціально на цю подію з Криму приїхала одна з найяскравіших композиторів Криму — Мерзіє Халітова. Її музика в концерті звучала не один раз: адже цього року Мерзіє стала лауреатом однієї з найпрестижніших музичних премій нашої країни, що носить ім’я класика української музики Бориса Лятошинського. Мерзіє Халітова є також лауреатом премій імені Миколи Лисенка і Автономної республіки Крим.

Після вручення нагороди відбулася наша розмова з Мерзіє Ібрагимівною, яка стосувалася не стільки творчості, скільки кримських подій. Ця розмова стала продовженням нашого телефонного спілкування в найтривожніші дні. Тоді в голосі Мерзіє звучав відчай: повернувшись після тріумфального виступу в Парижі, де слухачі стоячи аплодували її музиці, вона зустрілася в своєму рідному місті з полчищами БТР-ів та військових!

У Києві ця красива, світла і смілива жінка, говорила насамперед про свій народ, його драматичну історію, про відношення до подій останніх місяців, згадуючи також про майбутню сумну дату — 70-річчя депортації кримських татар.

— Часи Кримського ханства звикли вважати «золотою епохою»: півострів процвітав, завдяки працелюбному кримськотатарському народові, який споконвіку обробляв сухі землі і вирощував на них виноград, фрукти, овочі...

Нагадаю, 1783 року, за наказом Катерини II, Крим було захоплено Російською імперією, яка почала масово заселяти півострів росіянами, а для татар створила нестерпні умови. Наші предки вимушені були залишати свої будинки, свою Батьківщину і масово виїжджати до Румунії, Туреччини, в якій нині налічується близько п’яти мільйонів кримських татар. Ті ж, хто залишився — виживав як міг. Тому татари не з чуток знають, що таке Росія для Криму, — з болем говорить Мерзіє ХАЛІТОВА. — На початку ХХ століття творча і політична інтелігенція Криму, як і українська, знищувалася радянською владою. А 70 років тому, 1944-го, все населення кримських татар, яке тоді складалося переважно з жінок, людей похилого віку і дітей (адже чоловіки були на фронті) депортували. Наші батьки пережили цю страшну трагедію і пам’ятають, як у нелюдських умовах їх вивозили до Середньої Азії, на Урал. Пам’ятають, як по дорозі, майже на кожній станції викладали гори з тіл померлих. Умови для життя в тих краях були страшні: жили в холодних будинках, які ніколи не опалювалися, теплих речей не було, як і їжі. Половина наших співвітчизників тоді загинула.

Ті, хто залишився в живих, розуміли, що потрібно збільшувати кількість свого населення: майже кожна сім’я ставала багатодітною. Саме у той час почав зароджуватися національний рух, який головну свою мету вбачав у поверненні на Батьківщину. Одним з його активістів був Мустафа Джемілєв, який 15 років провів у в’язниці за ідею повернення свого народу до Криму. Наприкінці 1980-х — початку 1990-х татарський народ почав масово повертатися на рідні землі.

Де б ми не жили — скрізь все було доглянуто, збудовано своїми руками! Але головне — це звичайно ж освіченість. Для татар вища освіта — головний пріоритет. У Криму кожен другий лікар — представник нашого народу. У нас практично немає батьків, які б не забезпечили своїм дітям вищу освіту, причому освіта не заради диплома, а заради знань. Мій рідний брат став вченим і був першим заступником міністра охорони здоров’я РРФСР. І коли шукали претендента на пост міністра, сказали, що Халітов має обіймати цю посаду, та національність не дозволяє цього зробити.

Своїх дітей ми вчимо української мови, на відміну від росіян, які проживають у Криму і принципово її не вивчають. Адже ми живемо в цій державі! Добре володіємо також узбецькою мовою, велика частина населення знає іноземні мови. Наприклад, наші керівники — високоосвічені люди Джемілєв і Чубаров — вільно спілкуються мовами усіх країн, де бувають і, звичайно ж, прекрасно володіють українською. Якби росіяни знали хоча б декілька слів нашою мовою, яку, до речі, ЮНЕСКО зараховує до зникаючих, їм від цього гірше б не було — це точно!

Ви, звичайно, знаєте, що у кримських татар ніколи не було «царя-батюшки».

— А хан?

— А що хан! Його всі любили і поважали, але люди всі були вольні. У нас ніколи не було кріпацтва. Це в Росії схиляються перед Путіним, тому що їм потрібен цар-батюшка, а у нас споконвіку кожен займався своєю справою, працював на себе і був внутрішньо вільним. У татар дуже поважають жінок. Якщо ви помітили, наші жінки ніколи не носили паранджу і не прикривали обличчя, а навпаки, завжди ходили в золоті. Головні убори були оздоблені коштовними каменями, на шиї носили дорогі дукати.

Так от, коли в Криму жили кримські татари — ця земля процвітала, але коли туди завезли росіян, «...все померкло», як писав Максиміліан Волошин. Вони не люблять цю землю і лише експлуатують її, вони живуть у наших будинках, з яких нас же й виселили. Діставши можливість повернутися до рідного Криму, ми почали на порожньому місці знову будувати нові будинки для себе, своїх дітей: не доїдали, не купували нічого зайвого, аби вкласти гроші в будівництво, яке тривало понад десять років. Нам багато хто заздрить, мовляв, «дивіться, в яких умовах живуть татари, які у них хороми!». Це так, тому що у нас не заведено байдикувати, ми дуже працелюбний народ і звикли жити в розкоші. Знаєте, що почали говорити росіяни, коли захоплювали Крим? Ось коли вас депортують, ми у ваших будинках жити будемо.

— Як ви бачите подальшу долю Криму?

— Ми навіть у страшному сні не могли собі уявити, що може таке статися, і не знали, що робити: по п’ять разів на день збирали і розбирали валізи. Мені телефонував мій син і вимагав, аби я забирала молодшого сина і виїжджала до Києва, до своїх колег-музикантів. Він боявся, що більше ніколи нас не побачить живими. Причини так думати справді були, адже на півострів рухалася така кількість військової техніки! Поки продовжуємо жити, працювати, але ми — кримські татари — плачемо. Нині у нас всі весілля відмінили, тому що нашим людям не до веселощів. Росіяни радіють, святкують, феєрверки пускають, кричать: «Ми звільнилися!». Питання — від чого або від кого? Вигукують: «Нарешті ми повернулися додому», всюди звучать радянські пісні. Росіяни Криму не розуміють, що йдуть назад. А ми хочемо йти вперед! У цьому — різниця. На жаль, нічого хорошого не чекаємо, боїмося, що нашу землю спіткає така сама доля, як і Придністров’я, Абхазію, тому що знаємо, що агресивна Росія нічого не створювала, лише захоплювала.

Ми перебуваємо в «акваріумі»: літаки літають лише до Москви, світ нас не визнає, а отже міжнародна співпраця нам не світить. Знайомі з Росії телефонують і розповідають, що всім безкоштовні путівки в Кримські санаторії роздають, аби показати, що курортний сезон не зірвано. Для нас він зірваний. У кого був сезонний заробіток — ті голодуватимуть. Ми вимушені отримувати російський паспорт, тому що як іноземці не матимемо права жити в своїх будинках, але в жодному разі не віддамо українські паспорти!

На превеликий жаль, українські політики не дослухалися до кримських татар. Двадцять років ми постійно говорили про необхідність надати Криму статус кримськотатарської автономії у складі України. В такому разі Путину було б дуже складно аргументувати своє вторгнення...


Автор: Леся Олійник
Композитори:Мерзіє Халітова
Музикознавці: Леся Олійник
Концертний зал: Великий зал Національної музичної академії
Навчальний заклад: Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського
Конкурс (фестиваль): Фестиваль Міжнародна Пасхальна асамблея
Джерело: Газета "День"



Додати: Share on Facebook

Інші:

 Іван Чередніченко, музичний керівник Львівської національної опери Моє ставлення категоричне - у нашому театрі не буде російського репертуару
Василь Крячок, директор Маріупольської філармонії Без кількох днів два місяці був у тому пеклі
Олександр Пірієв, музичний продюсер Маріуполь, як Фенікс, відродиться. Для цього об'єднається весь світ
«Кожен має виконувати свою життєву місію»
Лукаш Гоїк, директор Сілезької опери в Битомі (Opera 'Slaska, Польща) висловив щиру підтримку українському народу в час війни
Світова оперна діва Людмила Монастирська ексклюзивно розповіла, як замінить російську співачку Нетребко та гратиме партію «Турандот» у «Метрополітен-Опера»
Сюжет німецького ЗМІ про Маріупольську філармонію
У США плануються заходи на честь 100-річчя першого виконання "Щедрика" у країні
«На шпальтах “Дня” бачу обличчя країни у всьому її розмаїтті сьогодення»
В органному залі Рівного — музей і галерея. А вітражі — на логотип
ОПЕРІ ПОТРІБНІ МЕЦЕНАТИ
Як Україна вшановує ім’я композитора Мирослава Скорика
Рік без Мирослава Скорика
KharkivMusicFest: организаторы рассказали, как готовили фестиваль в разгар пандемии
В Андріївській церкві відбулася світова прем'єра віднайдених симфоній композитора Березовського
Що потрібно аби з'явився один з найкращих концертних залів Європи?
Cергій МАГЕРА: "Співак постійно вчиться"
Оксана Линів: "Диригент мусить вміти переконувати з першої хвилини"
У Міжнародний день музики тернопільські музиканти - про музику і життя
"Люди не можуть довго бути без мистецтва, як і артисти - без глядача"
Музичний продюсер Олександр Пірієв: Шоу-бізнес не може стати взірцем ідентичності держави
Наталія Петій-Потапчук: про життя Закарпатського народного хору та про те, чому його місія здійсненна
Екатерина Кухар и Александр Стоянов: Мы не можем прожить друг без друга
Мирослав Скорик: Уночі до нас прийшли: "На збори вам дві години". У вагон для худоби посадили і до Сибіру вивезли
Національна оперета України святкує 85-річний ювілей
"Я завжди досягала мети, яку ставила перед собою"
Скрипаль Роман Кім: "Сучасному музиканту не можна бути надто у "формах" та боятися зіграти неправильні ноти"
Кшиштоф ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ: "Музика повинна бути живою..."
Володимир СИВОХІП: "Генетичний код нації не заженеш у смартфон"
АНАТОЛИЙ СОЛОВЬЯНЕНКО: ЗРИТЕЛЬ УЖЕ НЕ ВОСПРИНИМАЕТ ГЕРОЯ-ЛЮБОВНИКА, КОТОРЫЙ ВЕСИТ 100 КГ
Харьковское "Лебединое озеро" ошеломило бельгийскую публику
25 жовтня в усьому світі вперше відзначався Міжнародний день опери
Вікторія Московенко про проблему оренди Будинку актора, реставрацію, унікальний акустичний зал та різноманіття заходів
Володимир Шейко про ювілей Симфонічного оркестру Українського радіо: хочеться, щоб з концерту люди пішли просвітленими
"Ми просто були ілюстраторами цього матеріалу": розпорядник хору Верьовки про виступ з "95 кварталом"
На написання "Як тебе не любити, Києве мій!" батькові дали добу - Тамара Шамо
Співачка Тетяна Асадчева втекла із суду до консерваторії. І вже 10 років "іде з піснею до людей"
Kyiv Opera Theatre: директор театру Петро Качанов розповів про ремонт, ребрендинг і новий сезон
Координаторка Офісу з розробки гуманітарної політики Галина Григоренко: музична сфера - закрита, відкривати її є нашим завданням
Диригент Ярослав Шемет: "На першій репетиції треба поводитися як на першому побаченні"
      © 2008-2022 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
32.jpg