|
|
Балет «Соляріс» - нова творча перемога Львівської опери
Враження про прем’єру
13 квітня, неділя
Поширити у Facebook
Анонс балету «Соляріс» вже сам по собі обіцяв небуденну подію – новітнє мистецьке втілення філософсько-фантастичної новели славетного львів’янина Станіслава Лема.
Літературний твір, що балансує на межі фантастики, філософії та наукових напрямків соціології та футурології, написаний в далекому1961 році, вже дав поштовх для численних мистецьких інспірацій.
Творче переосмислення цього твору відбувалося насамперед у сфері кінематографу: першим став двосерійний радянський телевізійний фільм-спектакль 1968 року в режисурі Бориса Ніренбурга та Лідії Ішімбаєвої. Українцям старшого покоління відомий радянський фантастичний фільм режисера Андрія Тарковського, відзначений спеціальним призом журі на кінофестивалі в Каннах 1972 року. Наступним став науково-фантастичний фільм 2002 року режисера Стівена Содерберга, у головній ролі якого знявся Джордж Клунi.
Знаковими інтерпретаціями в жанрі театральної вистави стали «Solaris. Raport» (Варшава, 2009); «Solaris» (Лондон, 2012); «La velocidad del zoom del horizonte» (Мехіко, 2014); «Solaris» (Магдебург, 2018), «Solaris» (Мельбурн і Единбург, 2019).
Що ж до музично-сценічних прочитань цього твору, відомі чотири опери: «Соляріс» Міхаеля Обста (1996, Німеччина), Енріко Корреджії (2011, Італія), Детлева Гланерта (2012, Австрія), та в співавторстві японських авторів Даї Фуджікури та Сабуро Тешгівари (Франція, 2015), а також балети С. Жукова (1990), який ставився й на сцені Дніпропетровського театру, та «Соляріс.2» Бхіми Юнусова (2018).
Українські композитори також звертались до прочитання цього твору: в Києві ставилася рок-опера «Соляріс» Марини Губаренко (1981), ця тематика наскрізною ідеєю проходить через творчість львівської авторки Любави Сидоренко: одноіменні віолончельний концерт і камерна опера для сопрано, бас-баритона, камерного ансамблю та електроніки за мотивами Станіслава Лема, Тараса Возняка та поезіями Адама Загаєвського (концертна версія – Львів, 2019), а також інспірована фільмом Андрія Тарковського «Соляріс» та поезією Віслави Шимборської композиція «Chamber music» (2009), написана на замовлення Фундації «Pro Musica Viva» для польського молодіжного оркестру «Sinfonia Iuventus».
Що ж нового можна сказати у сфері, в якій вже стільки сказано? Коли створено безліч екранізацій та серіалів на сюжети про космічні станції та контакти між людьми і фантомами та позаземними істотами? Коли на цю тематику створено десятки культових комп’ютерних ігор? Коли рок-музикантами записано численні альбоми з «космічною» музикою? Можна лише уявити перед якими викликами постала уся без винятку постановочна група при підготовці балету.
Базовим матеріалом балету, окрім ідеї Станіслава Лема (в описі події вказано, що балет створено за мотивами твору) стала музика. Її автор, Олександр Родін, звернувся до втілення твору значно раніше, проте після низки безрезультатних спроб зацікавити постановкою різні виконавські колективи, твір очікував свого зоряного часу у шухляді. Сфера театральної музики для композитора дуже природна, вона є визначальною для його індивідуального стилю, якому притаманні подієвість, яскрава образність, картинність, широка емоційна амплітуда, ефектність музичної мови, опора на синтез мистецтв, багатство символів і демократизм.
Театральність проникає в усі жанри його творчості і нерідко стає поштовхом до подальшої сценічної реалізації.
До створення «Соляріса» він здобув чималий досвід співпраці в сфері хореографічного мистецтва. Це «Пори року. Кохання як воно є» (хореографічна версія фортепіанного квінтету, 2013) та «Видіння Рози» (2014, парафраз на балетну версію М. Фокіна «Le Spectre de la Rose» на основі твору К. М. Вебера) – обидва у постановці Олексія Бусько, «Вгору по річці» (2017) за мотивами оповідання Ф. С. Фіцджеральда «Загадкова історія Бенджаміна Баттона» і «Вій» за мотивами повісті М. Гоголя на підставі раніше створеної сюїти (2019) – обидва в постановці Раду Поклітару, створені спільно з українським театром сучасної хореографії «Київ модерн-балет», а також «Алладін» (2021) у співпраці з Київським муніципальним академічним театром опери і алету для дітей та юнацтва (балетмейстер-постановник Сергій Кон).
Як бачимо, перехрестя реального і містичного, свідомості і зовнішнього світу, переконань і ілюзій, життєвих пріоритетів і морального вибору – теми, які ваблять автора. Тому «Соляріс» з його ідеєю живого океану, наділеного інтелектом і наслідки спроб комунікації з ним людей – вчених з космічної станції, не міг залишитися поза увагою автора. В музиці цього балету, як і попередніх хореографічних роботах, наявні типові риси постмодерного мистецтва: суміщення високих і низьких жанрів, полістилістика і колажність, елементи кічу, алюзії, ремінісценції, метафори, цитати з музики інших авторів і самоцитування.
Тембральною основою твору стали оркестр, хор, препарована звукова стрічка, технічно-композиторськими ресурсами послужили засоби музики простору та інструментального театру, алеаторика, сонористика, чвертонові кластери, репетитивна техніка та численні інші прийоми.
Робота Львівської опери над твором розпочалася з ініціативи музичного керівника театру Івана Чередніченка, який має досвід прочитання творчості композитора, він же є диригентом-постановником твору в співпраці з Юрієм Бервецьким.
Генеральний директор та художній керівник театру Василь Вовкун взявся не лише розпрацювати сюжетну канву на готове музичне полотно, але й сформувати команду, яка б зуміла вибудувати відповідне до неї хореографічне і візуальне втілення. До співпраці ним було запрошено дуже молодих талановитих фахівців-киян – ученицю Раду Поклітару Катерину Курман – як балетмейстерку-постановницю у співпраці з Олексієм Буськом, та авторку сценографії і художниці костюмів Світлану Рейніш (їй асистували Ярослав Бринь та Жанна Малецька). Усі члени постановочної групи мають досвід творчої роботи в суміжних мистецьких сферах і тяжіють до синергії мистецтв. Напевне саме тому в танці було так багато живописно-скульптурного начала, пантоміми і пластики, хореографічних засобів від академічної класики до ритуальної етніки, модерну і хіп-хопу. Проте зміст, втілений у танці був максимально стильним, доречним до кожної з безконечно мінливих ситуацій, зрозумілим і винятково природним за емоцією.
Блискуче продумана сценографія – парадоксально лаконічна за простором і багата за поліфункційністю усіх елементів. Стабільними формами були внутрішні стіни станції та вікно ілюмінатора з живим океаном за ним по центру сцени, проте вони безконечно змінювались завдяки світлу, отворам, галереям, мобільним елементам. Костюми героїв також були цікаво продумані з огляду на символіку, маркування індивідуальностей, етапи оповіді. Звичайно, в них можна було помітити доречні натяки й алюзії на космічні кіносеріали, образи героїв ігор «X²: The Threat», «Star Wars», «EVE Online», проте сюжет дав простір і для втілення тематичного карнавалу в античному стилі, неймовірно ефектної картини поєдинку, дуже щирих і світлих спогадів про земне кохання, такої актуальної сьогодні взаємодії людини-творця і штучного інтелекту, одночасної появи трьох фантомів коханої, болісних спалахів свідомості героя про пережите минуле страждання, відділення душі від тіла однієї з головних героїнь.
Окрему, і винятково вагому складову драматургії творило світло (художник світла – Олександр Мезенцев). Численні засоби були продиктовані потребою відтворити техногенний простір ультрасучасної дослідницької космічної станції, тому серед елементів підсвітки панували строгі геометричні форми: в проекції, як самостійні елементи, як реквізит в руках мімансу. Окрім цього було вибудувано цілу драматургію і символіку кольорів, світла і темряви, тла і рельєфу, кутових променів, світлових стовпів і конусів, елементів театру тіней, а також анімацію на додатковій завісі.
Хор став важливим джерелом вербального начала: це були латинські тексти необарокового реквієму, які скандувалися і співалися (хормейстер-постановник Вадим Яценко). Окрім цього хор привносив унікальну тембральну забарвленість, виконуючи безмежно тривалі складні акордові чи кластерні педалі в моменти граничної емоційної напруги подій чи станів свідомості персонажів, співаючи на галереях декорації, за сценою, в суміжних зі сценою ложах. Окрім нього з текстових складових в кульмінації твору в цифровому запису був продекламований сонет В. Шекспіра, а на шум океану накладено препарований запис дитячого лепету.
Всі різнорідні складові вистави були скоординовані, іноді парадоксальним чином, підсилюючи художній результат. ак, наприклад, спостереження вченого (в костюмі і білому халаті з планшетом в руках) над роботою штучного інтелекту (людська постать в трико з чорно-білою перфокартою на тканині) було трактоване як послідовне виконання ідентичних рухів в стилі техно обома виконавцями в супроводі ...барокового концерту для двох скрипок з оркестром з почерговими проведеннями однієї й тієї ж теми у солістів. Зворушливим елементом уваги до постаті Станіслава Лема став прозорий шолом скафандра головного героя, який є копією шолома фігурки ляльки-космонавта з однієї з найбільш відомих фотографій автора.
Вся багаторівнева взаємодія складових балету утворила справді переконливу оригінальну нову художню цілість. Твір не тільки не загубив за видовищністю і звуковими ефектами філософських ідей новели С. Лема, навпаки – зробив їх більш рельєфними, прочитуваними. Він змушує співпереживати, осмислювати, нести в собі образи, думки і емоції довго після того як відлунали тривалі овації.
Отже магія співтворчості відбулася!
З новою творчою перемогою, Львівська оперо!
Автор: Роксолана Гавалюк
Фото: Євгена Кравса
Диригенти: Юрій Бервецький, Іван Чередніченко
Композитори:Олександр Родін
Діячі мистецтв: Василь Вовкун
Концертна організація: Львівський Національний академічний театр опери та балету ім.С. Крушельницької
Концертний зал: Концертний зал Львівського Національного академічного театру опери та балету ім. С. Крушельницької
|