|
|
Тріумфальне повернення «Фауста»
Вже третій день музично-театральний Львів живе враженнями від прем’єри опери «Фауст» Шарля Гуно Львівської національної опери
Сьогодні
Поширити у Facebook
І це справді дуже особлива мистецька подія. Філософський гетевський сюжет у музиці прагнути втілити численні композитори. У доробку Ектора Берліоза є драматична легенда на 4 частини для солістів, хору та оркестру «Засудження Фауста» («La Damnation de Faust»), вокально-симфонічна ораторія «Сцени з “Фауста” Гете» (Szenen aus Goethes Faust) є у Роберта Шумана, Ріхард Вагнер написав увертюру «Фауст», а ще є більш сучасні опери «Фауст» Генріха Цельнера, «Твій Фауст» («Votre Faust») Анрі Пуссера …
Музичні втілення популярного у добу романтизму сюжету знайомі львів’янам віддавна. У 1845 році на львівській сцені театру графа С. Скарбка поставлено оперу «Фауст» («Faust» ) Луї Шпора, в сезоні1860/1861 рр. львів’яни побачили «Фауста» Ш. Гуно в перекладі польською, далі, вже на сцені Великого міського театру 1907 року – «Мефістофеля» А. Бойто.
Проте монументальне творіння Шарля Гуно в чотирьох діях з прологом і балетом, яке доволі складно завойовувало шлях до світової популярності, серед усіх – стало безумовним лідером.
У перших виставах цього твору у Львові солювали лише запрошені зірки, в головних ролях цієї опери на світових сценах тріумфували Соломія Крушельницька, Адам Дідур, Олександр Мишуга та численні інші наші славетні співвітчизники.
Від моменту відкриття Великого міського театру ця опера була незмінно присутньою в репертуарі його полінаціональної трупи. А на українській сцені бачимо цей твір від 1907 року, з яким «Руська бесіда» окрім Львова об’їхала галицькі міста й містечка від Бродів до Коломиї.
Вражаюче, але її ставили в костюмах і декораціях (з купюрами і без балету) навіть на сцені Великої зали Музичного товариства ім. М. Лисенка силами студентів вокальних класів Одарки Бандрівської та Лідії Улуханової з симфонічним оркестром та хором товариства під орудою молодого Миколи Колесси.
Майже всі учасники вистави стали зірками: Рена Яросевич (майбутня естрадна співачка Рената Андерс), Юрій Шухевич (брат Романа Шухевича, замордований совєтами у в’язниці на Лонцького), Лев Рейнарович, Мирослав Старицький, Анна Романовська.
Під первісною авторською назвою («Маргарита») українці ставили її в час німецької окупації українською та німецькою мовами з Василем Тисяком, Зеноном Дольницьким, Іриною Туркевич-Мартинець, Левом Рейнаровичем та Ірою Маланюк у складі під орудою диригента Лева Туркевича. В радянський час було здійснено дві постановки (в 1946 і 1961 роках, обидві українською мовою) – після цього твір зник з репертуару (лише балетна сцена «Вальпургієва ніч» промайнула в одному з хореографічних вечорів у 2003 році…).
Зважитися реалізувати не просто коштовний проєкт, але поставити монументальний твір, який вимагає багаточисленного хору, потужної групи майстерних солістів і фахових оркестрових виконавців різних груп з численними інструментальними соло – це завдання яке спонукає відповідати дуже високим викликам.
Опера має безліч успішних автентичних і оригінальних прочитань в провідних театрах світу, і сказати в цій сфері своє власне слово дуже непросто. Якість, мистецька вартість і успіх проєкту (керівник – Василь Вовкун) цілком залежав від команди співтворців і їх якісної взаємодії (диригент-постановник опери – музичний керівник театру Іван Чередніченко, режисер-постановник – відомий український театральний режисер, киянин, Станіслав Мойсеєв, художниця-постановниця та художниця костюмів Анна Шкрогаль разом із Жанною Малецькою, хормейстерка-постановниця Ірина Коваль, київська балетмейстерка-постановниця Ольга Семьошкіна та художник світла Олександр Мезенцев).
Інтригуюча реклама прем’єри виказувала ідею осучасненого прочитання твору. Зрозуміло, що сенси, підтексти і акценти твору ХІХ століття повинні бути переосмислені, щоби стати актуальними для сучасної аудиторії, не втративши при цьому вірності авторському задуму.
У оновленій версії режисера Станіслава Мойсеєва, яка мабуть вперше у Львові прозвучала мовою оригіналу, було зроблено низку купюр для більшої компактності і подієвості: замість прологу, 4 дій і балетної сцени опера має 3 дії (навіть в такому вигляді вона триває понад три години!!!), в яких, зокрема, немає знаменитої балади Маргарити за прялкою (яка є ключем до подальших подій і пророцтвом доль героїв) і «Вальпургієвої ночі» (а власне вона в другій редакції опери зумовила сценічну славу опери).
Після увертюри, де протиставлено два полюси – тему філософських пошуків Фауста і сповнену любові тему каватини Валентина перед глядачем постав абсолютно вільний темно-синій сценічний простір, високо над яким, як піну на морській хвилі згруповано і переплетено сліпучо білі предмети з суєтного людського життя: меблі, музичні інструменти, предмети побуту. Тож автори задуму одразу декларували намір: не заглиблюватися у епоху сюжету чи час написання твору, національні особливості, частковості, подробиці житейської суєтності, а говорити з глядачем про те, що залишається надчасовим і наднаціональним – про одвічні цінності людського духа.
Акцентом, який робив глядачів свідками втаємниченості в мистецький твір, наче з ренесансному театрі del artе, було відкривання завіси театральної дії одним з виконавців – символічне запрошення стати свідками історії.
Наче продовжуючи роздуми Фауста над сенсом життя з увертюри, перед глядачем постав образ старого вченого, якого терзають гнітючі міркування, розчарування у власних невдалих пошуках, усвідомлення безрезультатності, втрати сенсу усіх життєвих поривів і безпотрібності жертви особистого щастя задля пошуку істини. Душевні муки, сумніви та болі вченого блискуче пластично унаочнено виконавцями пантоміми. Їх участь в дії стає важливим лейтмотивом твору, підкреслюючи, відтіняючи, доповнюючи сценічну дію, вступаючи у активну різнопланову взаємодію з окремими героями і народними масами (балетмейстерка-постановниця – Ольга Семьошкіна).
Мефістофель (Володимир Шинкаренко) постав перед нами ефектним, стильним, гламурно-елегантним, дотепним, дещо іронічно-саркастичним на словах і відверто цинічним у діях, магнетизм його образу був настільки переконливим, що мимоволі задумуєшся – які привабливі лики може прибирати світове зло, як легко потрапити в пастку цієї лиховісної харизми.
Натомість молодий Фауст (Олександр Черевик) – колись – досвідчений і мудрий вчений, але абсолютно безпорадний у життєвих колізіях юнак, засліплений почуттями, опинився в тенетах власних прагнень: ейфорії поверненої молодості, досі незнаної йому закоханості і влади злого духа.
Прекрасним було прочитання драматургійно важливої ролі Валентина (Петро Радейко) – чистого духом і сповненого гідності воїна, друга, брата, який пройшов шлях еволюції від вірної любові і турботи за сестру до загибелі в бою за її честь, всупереч власному осуду.
Надзвичайно цікаво для глядача потрактовано роль хору. Функції масових сцен в жанрі французької ліричної опери дуже особливі, вони дають залу уявлення про суспільні відносини на тлі яких стає зрозумілою логіка історії головних героїв. Композитор сам поділив збірний образ народу на солдат, міщан, матрон та дівчат, і кожній з груп надав своїх неповторних характеристик, включно з діалогами груп і їх окремих представників. Художниці-постановники (Анна Шкрогаль, Жанна Малецька) вбрали кожну з груп у однотипний стилізований одяг з численними асоціативними акцентами, підпорядкували логіку їх розташування на сцені максимальному рельєфу їх провідних хорових епізодів і виявлених ними життєвих цінностей. Коли ж народ постає єдиним збірним образом він групується щільною групою в центрі, підкреслений світлом, чи шикується в шеренги, простір між якими заповнюється символічною дією.
Хорові доручено характеристику низки побутових сцен – свята, солдатського маршу, зустрічі воїнів з війни: і тут звертає на себе увагу умовна смислова «облегшеність» навіть патріотичних сцен – композитор явно не хотів зміщувати увагу на них від найголовнішого в ліричній опері – історії трагічного кохання, головного трикутника – пари закоханих та їх лиходійника. Натомість хорові партії є віртуозними, динамічними, складними за голосовим балансом, а самі сцени багатожанровими – від майже опереткового вальсу до поховального хоралу, і свої завдання хор виконав дуже гідно (хормейстерка-постановниця – Ірина Коваль).
Образ Маргарити (Анна Білякова) психологічно і візуально трактовано, мабуть, найтрадиційніше щодо оригіналу: це типовий для романтизму образ невинної жертви і спокути. До її появи для мене залишався незрозумілим вибір стилю костюмів для дівчат (такий собі готський і підкреслено відвертий).
Та коли скромність, щира довіра і відкритість незнаним досі почуттям Маргарити (не без допомоги лиховісних чар Мефістофеля) роблять її беззахисною перед спокусою – не лише запнуті на останній ґудзик і вкриті чорним серпанком матрони, а саме ці відверті й обізнані в підступах життя дівчата зверхньо відкидають її поза межі суспільства. Цинізм ситуації в такому протиставленні набуває великої драматургійної сили.
Велику увагу в драматургії опери відведено образу Зібеля (Лілія Нікітчук). На перший погляд – допоміжний персонаж, друг Валентина, юнак, безнадійно закоханий в Маргариту, який не сміє виявити їй свої почуття – хіба що квітами, які залишає в місці, куди вона приходить молитися. Та в цьому прочитанні твору його образ виростає до масштабів антагоніста Мефістофеля: його самовпевненості і цинізму, зневазі усього найсвятішого юний Зібель протиставляє вірність, безумовну любов, жертовність, глибоке – до фізичного болю – співпережиття. Тому окрім вокальних завдань на виконавицю було покладено завдання розгорненої пантомімічної дії, що вимагало неабиякої пластики, артистизму і тонкої взаємодії з партнерами.
З тонким гумором і інтелігентністю було обіграно сцену Мефістофеля і Марти (Людмила Савчук), ніде не переступивши межі гідності і естетики. Вона блискуче відтінила історію зародження стосунків між головними ліричними героями, яка розгорталася паралельно на задньому плані.
Важливою складовою вистави стала драматургія кольору і світла. Переважаюча колірна гама всього твору дуже лаконічна: синій (базове тло), чорний (одяг), білий (промені) і трішки червоного (зачароване вино і умовні яблука спокуси). Біле світло акцентувало хорові маси, виділяло снопами тонких променів в темному просторі героїв, привертаючи увагу до їх емоційних станів, підсвічувало підступність задушливих чар Мефістофеля, майстерно малювало простори і об’єми (художник світла – Олександр Мезенцев).
За всю оперу на сцені практично не було декорацій – вся увага сконцентрована на сфері духовних відносин і емоцій. Один виняток склало дерево в 2 дії де відбувається зав’язка ліричної історії, другий - ліжко в 3 дії на краю сцени, яке – до честі постановників, послужило сидінням вагітної Маргарити оточеної тими ж уособленнями душевних мук і страждань, та площею сценічної дії в атиномії Мефістофель-Зібель. Ще однією знахідкою став орган в центрі сцени, який уособив собою храм, де не було місця зневаженій Маргариті, він же послужив тлом-контрастом для ходи страховиськ шабаша і став голосом небес для останньої пристрасної молитви Маргарити. Спрямований до небес звук переможного органного хоралу підхопив небесний хор, розташований на верхньому балконі, остаточно поставивши переможну крапку неба над пеклом.
І окремий вислів захоплення – оркестру (диригент-постановник – Іван Чередніченко). Оркестрові тканини Ш. Гуно дуже непрості, тембрально багаті, наділені численними інструментальними соло, які змальовують місце подій, акомпанують, доспівують, розкривають психологічні підтексти. Диригент виявив високу майстерність не просто акомпанементу вокальним партіям, але й багатогранної взаємодії оркестру з подіями на сцені. Сердечне захоплення солістами: флейти, арфа, скрипка, віолончель, кларнети, валторна – ваші виконання були справжніми оздобами кожного з номерів!
Повернення «Фауста» на львівську сцену стало справді тріумфальним! Сердечно вітаю всіх причетних, а також львівську публіку і гостей міста – які матимуть чудову нагоду знову відвідати наш театр!
Автор: Роксолана Гавалюк
Фото: Євген Кравса
Диригент: Іван Чередніченко
Концертна організація: Львівський Національний академічний театр опери та балету ім.С. Крушельницької
Концертний зал: Концертний зал Львівського Національного академічного театру опери та балету ім. С. Крушельницької
|