| Огляд |
|
|
|
|
Камерна опера “Русалонька” у “Малярці”
У Львові відбулася дуже неординарна театральна подія в особливій локації
4 листопада, понеділок
Поширити у Facebook
Глядачі мали нагоду стати свідками відкриття нового театрального майданчика – Львів Опера: Малярка (вул. Куліша, 6 а). Це місце намолене творчістю унікального театрального художника Євгена Лисика, чий іронічний автопортрет прикрашає його декораційну майстерню. Простір дуже лаконічний і техногенний, в ньому збережені лаги, блоки, технічні балкони, драбини, бокси для декорацій, і не просто збережені – а максимально задіяні для абсолютно нових функцій.
Першою виставою в цьому просторі стала камерна опера на 2 дії «Русалонька» сучасного японського композитора Ясухіро Касаматсу на лібрето Шоічіро Івакірі за мотивами казки Ганса Крістіана Андерсена. Отже українська постановка японського автора за твором датського письменника – такий багатошаровий синтез зумовив пошук відповідних форм і засобів.
Особливістю вистави в камерному просторі є її контактність з глядацькою аудиторією, значно більший рівень зануреності в дію, її безпосередня близькість
Логічним було й прагнення авторів вистави досягнути максимального художнього впливу мінімальними, лаконічними засобами, в яких виняткової ваги набула мова символів.
Першими враженнями були стрімкий підйом до нової зали крутими австрійськими сходами на 6-й поверх, який супроводили підбадьорливі барвисті плакати на стінах, умовність сценічного простору з мінімалізмом об’ємних декорацій (човен, з накинутою на ніс сіткою і морськими склянками - якими й подавався театральний сигнал до початку вистави, вузька вертикальна площина графітно-сірої вузької стіни напроти глядацьких місць і символічно позначений смугами піску берег-дно моря – де розгортається більшість подій). Зовсім невеликий куток збоку відведено скромному ансамблеві струнних, арфи і фортепіано.
Програмка теж компактна (львівська опера нас давно дивує вишуканістю оформлення і змісту програм своїх вистав), яскрава, декоративна, пронизана ідеєю синього моря, червоного (японського) сонця у білому небі, і живого процесу народження малюнку, в середовище яких поміщені фото, тексти і qr-коди.
А все що відбувалося далі – було всупереч усім очікуванням. Прочитавши в анонсі і програмці, що співаючих виконавців лише двоє, причому один із них – одразу Оповідач, Бабуся Русалоньки, Принц і Відьма, стало зрозуміло, що трактування казкового філософського сюжету Андерсена буде в руслі традицій японських театрів кабукі або но. Але це стосувалося лише методу розподілу дії. Натомість за музичною стилістикою твір ближчий до французського мюзіклу (лауреати міжнародних конкурсів Петро Радейко і Наталія Степаняк). Однак їх ролі вимагали пластичних переходів від акторськи обіграних речитації, мелодекламації до повнозвучного далеко неакадемічного вокалу – і все це – гідною англійською мовою!
Оркестровка також була відповідною: елегантне фортепіано, пристрасно-шлягерні скрипка і віолончель, арфа, яка переливалася усіма барвами морських хвиль. Музична мова – багата, мелодична, відкрита для найширшого кола слухачів, і водночас, така, що вимагає досвіду і творчої розкутості професіоналів високого класу.
Дію головних героїв супроводив міманс в яскравих жовтих рибальських плащах, який доповнював дію, творив декоративне, смислове чи емоційне тло, розширяв перспективу дії за межі зали і під стелю, керував освітленням і спецефектами. Витонченими східними нотками стали елементи японського театру тіней: цікаво потрактовані в різних ситуаціях кілька різновидів ліхтариків та рухомі силуети хвиль, рибок, кораблів по периметру сценічного простору.
Та на окрему увагу заслуговує просторове візуальне обігрування простору – по усьому периметру і стелі. Чого тут тільки не було: неймовірні зміни барв, аніме, символічні і психоделічні текстові ряди, стрільчасті арки вікон палацу і звичайно ж множинні образи морської стихії – від уовних графічних знаків-символів до реальних відео океанічних просторів! Міманс і мультигерой розташовувалися в найнесподіваніших місцях – в човні, згори, позаду глядачів, над ними, на драбинах і балконах, вибудовуючи образи свята на кораблі, роздумів поза кадром, коментарів-спостережень над драмою юної героїні.
Сама ж Русалонька постійно залишалася в обмеженому просторі перед аудиторією – тож її історія, кохання, його крах, драма знаходяться перед нею – як під мікроскопом. Чудове візуальне вирішення образу: 15-річне дівча-підліток сповнене всепоглинаючим юним почуттям, розчахнуте нерозумінням коханого і власною неспроможністю протистояти загрозливим обставинам – дуже далеке від лакових ідеалізованих картинок. Тому на кону – цілком земна героїня з рюкзачком, в широких чорних джинсах і кедах з паєтками, у зачіску вплетені пасма-тресси обмре і стрічки в популярні блакитний, зелений, малиновий, фіолетовий, рожевий і синій кольори. Її переродження в людину умовно позначається символічними доповнюючими елементами одягу у тих же барвах.
А це значить, що вимоги до її акторської гри, демонстрації зміни станів, етапів особистої драми – надзвичайно високі.
І нарешті, вертикальна площина по центру сценічної дії: своєрідна модель головної проблеми у свідомості героїні на даному етапі. Тому тут в естетиці аніме висвітлюються силуети принца, розбитого серденька, смертельної загрози весілля з суперницею, сюди героїня встромляє фатальний рятівний кинжал, тут батько і донька по закінченню казки виламують символічне вікно крізь власні бар’єри і страхи, щоби насолоджуватися видом на свободу морської стихії.
Незважаючи на те, що в творі чимало сповнених емоціями драматургійних зупинок в аріях та дуетах, стрімке переміщення в локаціях і сценічних ситуаціях (відеопроекція змінює місце дії з пляжу на палац в межах секунд) нівелює статику і вимагає від глядача постійного переорієнтування на нові групи символів, такий собі брейн-стормінг чи квантовий стрибок, що викликає справжній азарт.
Динамічною кульмінацією вистави є поява з бокового металевого боксу страхітливої величезної залізної моделі риби-вудильника в стилі стімпанк, яка зі скрипом пересувається на блоках по пів периметру зали і тут же розбирається рибалками з мімансу до оголеного каркасу – ще один символ внутрішнього подоланого жаху.
Підсумовуючи, зауважу, що всі ці складові взаємодіють дуже органічно, природно, немає жодного почуття надмірної умовності чи вченої надуманості. Тому припускаю, що вистава буде до душі досить молодим глядачам, яким буде що послухати і на що подивитися в середовищі, далекому від високої академічної традиції. А тим, кому вона знайома дуже добре – буде цікаво спостерігати за сміливими і винахідливими виходами за її межі. Сердечно вітаю усю команду творців вистави – вихід на принципово нову якість театральної дії відбувся!
Автор: Роксолана Гавалюк
Концертна організація: Львівський Національний академічний театр опери та балету ім.С. Крушельницької
|