|
|
Висота «Діалогів кармеліток»
Львівський Національний академічний театр опери та балету ім.С. Крушельницької
22 червня, субота
Поширити у Facebook
Ідучи на прем’єру опери «Діалоги кармеліток» французького композитора Франсіса Пуленка, я думала - наскільки французька сценічна традиція була представлена на львівській сцені, як багато творів французьких авторів вона бачила? Звісно, окрім вічної і невмирущої «Кармен»)))
З'ясувалося – не так мало! Це опери Ш. Гуно, Ж. Массне, Ж. Ф. Галеві, Д. Ф. Е. Обера, Дж. Мейєрбера, В. Массе, Ш. Л. А. Тома, Г. Шарпантьє, К. Сен-Санса, Ж. Нуґеса, Е. д’Альбера, оперети Ж. Оффенбаха, Ш. Лекока, Л. Деліба, Е. Одрана, Ф. Ерве, Ф. Р. Жене, Л. Верне, А. Мессаже, Ж. Жільбера – і це лише кінець ХІХ- перша третина ХХ століть!
А ще тут в 1932 році диригував Моріс Равель і грала присвячений їй Концерт № 2 Маргеріт Лонг, тут виконували ораторію «Цар Давид» соратника Ф. Пуленка про «французькій шістці» Артюра Онеґґера. Крихти з цього переліку (Оффенбах, Гуно, Бізе) та ще балети А. Адана, Л. Деліба, С. Пуньї, Л. Мінкуса лишилися в репертуарі в радянську добу і в добу Незалежності…
Очевидно, зважитися поставити на нашій сцені модерний твір французького автора означало наново шукати власний непроторений шлях у традиції виконань оперних творів французької композиторської школи, фактично орати цілину.
Вибір твору дуже особливий. Сюжет «Діалогів кармеліток» пов’язаний з кривавим періодом терору часів Французської революції. У 1790 році французький революційний уряд прийняв Громадянську конституцію духовенства, яка забороняла релігійне життя, тому кількість християнських мучеників значно зросла: тисячі християн потерпіли від масових депортацій, були страчені гільйотиною, утопленнями, ув’язненнями, розстрілами, насильством розгнузданого натовпу.
Серед них унікальне місце належить комп’єнським мучениця – 16-ти монахиням-кармеліткам, страченим на гільйотині наприкінці епохи терору на площі Нації в Парижі 17 липня 1794 року. Мати Тереза з Св. Августина, настоятелька монастиря, запропонувала сестрам взяти на себе зобов’язання мучеництва (покути за чужі гріхи) та принести себе в жертву за Францію та Французьку Церкву. Страта відбулась на площі, яка під час революції була перейменована на Place du Trône-Renversé («Площу поваленого трону»). У її південній половині, біля Павільйону права, була встановлена гільйотина.
Дорогою на страту монахині читали молитви і співали гімни, останньою молитвою була «Veni Creator», з нею на устах кожна з сестер ішла на ешафот. На ній же попрощалися з життям композитор Жозе-Франсуа-Жозеф Бено (13 липня), поет, який оспівував цю революцію, але потрапив під підозру за наклепом — Андре Шеньє (25 липня). Через одинадцять днів після їхньої страти був страчений сам Максимільєн Робесп’єр (28 липня). Гільйотиновані були поховані у величезній братській могилі (1306 осіб) на кладовищі Пікпус (Cimetière de Picpus), розташованому неподалік.
Оскільки неймовірно жорстока і безглуздо показова страта монахинь вразила, потрясла суспільство, дезорієнтоване і сп’яніле від кривавого революційного розгулу, — це поклало край правлінню терору, тож їх згодом беатифікували і шанують як мучениць Католицької Церкви.
Три сестри перебували далеко від громади під час арешту, тому не були страчені разом з іншими. Одна з них, Марі де л’Інкарнасьйон (Франсуаза Женев’єв Філіп), пізніше написала «Історію кармеліток з Комп'єня», яка була опублікована в 1836 році. Історія Комп’єнських мучениць надихнула на створення новели, нереалізованого фільму, п’єси та опери.
«Діалоги кармеліток» (Dialogues des Carmélites) — опера на три дії, дванадцять сцен з оркестровими інтермедіями. Музику та лібрето написав Франсіс Пуленк у 1956 році. Основою став твір Жоржа Бернаноса за мотивами повісті «Die Letzte am Schafott» («Остання на ешафоті») Гертруди фон Ле Форт. Дорога самого Франсіса Пуленка до реалізації твору була дуже непростою і пов’язаною з численними перешкодами і проблемами. Однак, будучи людиною глибоко віруючою, він працював над ним з максимальним зануренням в стани і думи своїх героїв та з винятковою цілеспрямованістю і, яка іноді (за спогадами близьких) межувала з трансом.
У митця був величезний досвід роботи з модерною і давньою поезією в камерно-вокальних творах та з хоровими творами на канонічні тексти. А проблеми стійкості віри, твердості духу, вибору духовного шляху були йому надзвичайно близькими і важливими — це яскраво засвідчує його емпатія і співпережиття шляху головної героїні Бланш. Зрештою, згадаймо перехрестя індентифікацій мадам Боварі і Гюстава Флобера чи Саломеї і Оскара Уальда…
І справді, тепер, у часи граничних випробувань на міцність духу, чистоту помислів, вірність ідеалам — тема опери Ф. Пуленка для українського глядача актуальна на як ніколи… І, як у героїнь опери, ми маємо численні нагоди бачити, як цілком несподівано розкриваються під тиском загрозливих обставин і труднощів здавалося б дуже близькі і добре знайомі особистості.
Опера присвячена матері композитора, Клоду Дебюссі, Клаудіо Монтеверді, Джузеппе Верді та Модесту Мусоргському. Усі митці з цього переліку — генії у музичному переінтонуванні мовних зворотів, глибокому психологізмі характеристик, майстерному оперуванні оркестровими засобами, наповненні сценічної дії символами, які створюють окремій інформативний ряд.
«Ви повинні пробачити моїх кармеліток. Здається, вони можуть співати лише тональну музику», — писав композитор у передмові до партитури. Музична мова його твору — розширена тональність, на межі з модальністю. А оркестр — грандіозний глибинний світ підтекстів, душевних станів його героїв і символів.
Для того щоби реалізувати премʼєрний показ Львівська опера зібрала неймовірний вінок талановитих митців, готових експериментувати у гнучкій співпраці – і кожен, абсолютно кожен із них розкрився в цій реалізації дуже неординарно.
Диригент-постановник — Іван Чередніченко: йому завдячуємо цікавим, дуже доречним кастом виконавців, тонкою роботою з оркестром, де оркестр – мереживне плетиво мікрогруп інструментальних ансамблів, які обираються для досягнення необхідного ефекту, де рельєф і тло знаходяться в постійній балансуючій взаємодії між інструментами, ансамблями і співацькими голосами, де паузи напруги, шепіт молитви і дихання чергуються з вибухами і ударами гільйотини. І звичайно ж йому належить вибудувана драматургія цілого, яка бере в полон слухача з перших нот і веде до фіналу-катастрофи на єдиному диханні, яке неспроможні перервати навіть антракти – адже їх ми проживали в схвильованому очікуванні продовження.
Хормейстер-постановник — Вадим Яценко: хорові сцени тут — і змалювання монашого сестринства, і стан їхніх думок, і символ мучеництва. Вони модерні і поліфонічні (як у Монтеверді чи Джезуальдо), вони кристалічно чисті й досконалі як сльоза, і обране звукоутворення, ансамблевість, соло — все було винятково важливим, і в кожній зі сценічних ситуацій — вирішальним для цілого. Матовий тембр для молитви a cappella, інтенсивний та ідеально ансамблевий для молитви перед ликом Ісуса і — вражаючий! — хор в небесах — з третього балкону в сцені страти — це справді блискучі знахідки, які влучили в серце кожного.
Художник-постановник — Микола Молчан: тепер це ім’я буде у всіх на устах. Лаконізм кольорів і форм, який винятково звільнив простір для мови символів, не дав окові погрузнути в побутових деталях зовнішнього світу у творі, де найголовніше поле подій — людська душа і свідомість. Кольори-символи, форми-символи, об’єми і фактури-символи, які до того ж трансформуються і переітоновуються, легко замінюються і мікшуються. Ви звернули увагу, що в опері близко 10 (!!!) сцен, а це значить 10 змін місця дії! Кілька рухів — і ми в новій реальності. Статика дії, концентрація на 1-2 об’єктах при динамізмі змін сценографії, яка не відволікає, а гранично органічно доповнює дію — це справді вражає.
При всій трагедійності і жахливих реаліях змісту — жодного відразливого натуралізму, виходу за межі естетики, проте все сказано і підкреслено максимально рельєфно: паралелізм смертної постелі абатиси і розхристаної шалі Бланш де ля Форс в зруйнованій батьківській бібліотеці, гранений профіль монахині за мереживом ґрат — наче з ренесансних полотен Ван Ейка і колони храму, які розпадаються на списи, рухомі силуети розперезаного озброєного натовпу на білому заднику і криваві патьоки вина по білосніжному престолу — все це красномовно промовляє до кожного в залі, залишаючи місце уяві.
І окрема унікальна складова цілості — торс Ісуса. Напружений, м’язистий, зігнутий - він втілює і муку, і силу. За його спиною (захистом) шукає притулку і певності Бланш, але чує від настоятельки пророчі слова: «Не твердиня нас захищає, це ми захищаємо нашу твердиню». І справді її подальший шлях — це побудова твердині власного духу, кріпості віри, вірності обітниці мучеництва. Цю ж дорогу проходять її сестри, і в кожної свої випробування на цьому шляху. Лик Творця сестри побачать уже перед ешафотом — і цей чин дотримання обітниці — освячений цим поворотом.
Художниця костюмів — Оксана Караванська: беззаперечна зірка у своїй сфері. Але ж тут перед майстринею постало питання створення символічних, мінімалістичних в деталізації костюмів, відповідних до сценарної стилістики. І ось перед ними та ж лаконічна гама кольорів, сміливі площини тканин різних фактур, які підкреслюють емоцію, індивідуальна варіативність в одностроях, і символіка деталей: як червоний камзол Маркіза де ля Форс на капелані і рукавички з кривавими пальцями Матінки Марії, промовисті переспіви військових форм французької армії ХІХ століття, але в кольорах хакі і зовсім уже відверті тєльняшкі з шапками-вушанками, чи дивовижні плащі монахинь, вигнаних з обителі з такими недоречними для їх духовного строю капюшонами-капелюхами і криваві вервиці з хрестами на тих, хто вже прийняв страту…
Художник світла — Олександр Мезенцев: чи часто ми маємо нагоду у оперних виставах сприймати світло не як підпорядковану функціональну службу, а як самостійний вагомий виразовий ряд? Балет «Тіні забутих предків» був у цьому сенсі дуже багатим і промовистим. Але як вписатися в концепцію панівних лаконізму і символіки? Це було вирішено дуже цікаво і знову ж таки — мінімалістично, проте дуже рельєфно. Промені світла графічно доповнювали архітектуру сцен, компенсуючи відсутність деталей, розкривали внутрішній світ героїв чи буремність зовнішнього світу, вели їх погляди до небес, вихоплювали з темряви, заливали кров’ю серця в час трагічних роздумів і тривог.
Режисер-постановник — Василь Вовкун: ідейний лідер, натхненник проекту, і головний двигун «Українського прориву». Як видається, найскладніше — об’єднати і скерувати творчі ініціативи в єдине русло і при цьому не обмежити творчу свободу. У випадку цієї опери — це вдалося ідеально. Сценічний рух цікавий, доречний, абсолютно новий для традиційної оперної сцени – адже йдеться не стільки про дію скільки про психологічну драму характерів – велике випробування на акторську майстерність. Тут не могло бути мелодраматичних ефектів, зовнішніх вибухів, адже основне місце дії — внутрішній світ героїв.
Драматургія побудована на антитезі контрастних персонажів Матері Марі де л’Інкарнасьон (сестри втілення) і Бланш де ла Форс (сестри мук Ісусових), на їх життєвому виборі у час адаптації послушниці в сестринстві і в реаліях революційного розгулу. Тож перед нами безліч мізансцен побудованих на їх діагоналях і контрастах прояву. Велике значення мають символічні деталі: іграшковий зайчик який для Бланш є втіленням родинного тепла, і фігурка немовлятка Ісуса — як народження надії на спасіння, яка несподівано/символічно розбивається.
Не менш символічно трактовані двопланові сцени (молитви біля труни, солдатів у храмі на тлі силуетів повстанців, протиставлення прийняття покути сестринством і капелана з матінкою Марі як глядачів на балконі театру, і звичайно ж — генеральна сцена страти з шикуванням душ страчених сестер у клин, як птахів що летять у міфічний ирій з хором під куполом театру).
Незважаючи на новизну і складність усіх поставлених завдань, усі виконавці проявили себе на дуже достойній, навіть вражаючій вокальній, акторській висоті і у сценічній взаємодії.
Впевнена, що «Діалоги кармеліток» Франсіса Пуленка на львівській сцені — це широкий сміливий крок до нових амбітних висот. Переконана, що на неї кожен, хто бачив постановку, з гордістю запросив би найдорожчих, найшанованіших і найавторитетніших поціновувачів оперного мистецтва. Захоплююсь, дякую, і вітаю!
Автор: Роксолана Гавалюк
Фото: Ігор Садовий
Диригенти: Іван Чередніченко
Діячі мистецтв: Василь Вовкун
Концертна організація: Львівський Національний академічний театр опери та балету ім.С. Крушельницької
Концертний зал: Концертний зал Львівського Національного академічного театру опери та балету ім. С. Крушельницької
Джерело: zbruc.eu
|