|
|
Співаємо з... гумором
Перша прем’єра 149-го сезону спільного українсько-італійського мистецького проекту в Національній опері України налаштувала на позитив
26 листопада 2016, субота
Поширити у Facebook
Дві класичні комічні опери, хронологічно віддалені одна від одної на два століття, — «Служниця-пані» Дж. Перголезі й «Джанні Скіккі» Дж. Пуччіні — подарували публіці веселий настрій та свіжу постановочну стилістику (сценічні версії сюжетних колізій цих одноактних опер презентовані двома молодими режисерами — Тамарою Труновою з київського Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра та Оксаною Тараненко, головним режисером Одеської опери).
ПРО ПЕРЕМОГУ ЖІНКИ
Формат «Служниці-пані» за всіма параметрами камерний, а на сучасний погляд — салонний. Уявимо, як триста років тому розважали публіку: між актами «важкої» кількагодинної опери-серіа, щоб розігнати сонну нудоту в публіки, давали короткі й легкі інтермедії під струнний оркестр та клавесин. Чималенька сцена Національної опери України могла б «поглинути» цей міньйон, якби не голоси виконавців-прем’єрів і не винахідливість постановочної групи: всі події відбуваються практично на авансцені, тож враження порожнечі — фізичної і акустичної — не виникає. Дві пари виконавців партій Серпіни та Уберто — Сусанна Чахоян і Андрій Маслаков та Ольга Нагорна й Олександр Бойко — щиро і завзято втягували глядачів у неускладнені сюжетні перипетії старовинної опери-буф. Дуже символічно, що твір про перемогу Серпіни, як служниці й як жінки над чоловіком і паном Уберто, поставила жінка-режисер. Саме їй треба завдячувати тим, що замість нудного образу дідугана, який спокушається дівочими принадами, публіка насолоджувалася доволі симпатичним образом дещо інфантильного, але сповненого молодечого завзяття чоловіка, який просто вчасно не одружився і встиг набути деяких рис бобиля, які швидко стираються, варто докласти трохи зусиль і хитрощів. А якщо взяти до уваги, що втілювали запропонований режисером образ артисти, яким не чуже комічне амплуа, то успіх було забезпечено.
«СЛУЖНИЦЯ-ПАНІ» ДЖ. Б. ПЕРГОЛЕЗІ ЗАВОЮВАЛА ВСЮ ЄВРОПУ, А ТЕПЕР — І УКРАЇНСЬКИХ МЕЛОМАНІВ
Обидва виконавці шаржували і виокремлювали у героя ті риси, які у кожного найкраще підкреслюються вокальною драматургією і не переходять у карикатуру. Можна сказати, у силу темпераменту, герой Андрія Маслакова не так легко здався. Вокальне «фехтування» його з яскравою, іскрометною Сусанною Чахоян, у якої талант акторський владно сперечається з вокальним, все одно було приречено на поразку, але це була боротьба на рівних, особливо у філігранних дуетах, де маневр для ініціативи є у кожного з героїв, варто додати необхідної інтонації. Можливо, у виконанні грайливої Ольги Нагорної та стримано-буфонадного Олександра Бойка простежується більш класична манера, але... як це мало звучати за часів Перголезі, знають сьогодні лише спеціалісти.
Тло, стилізоване під старовинні гобелени (художник Станіслав Петровський), та ідея «оживлення» картин балетом, що зображує тварин, які зійшли з гобеленів, реалізовано дещо прямолінійно. Можливо, варто залишати танець на просвіт крізь напівпрозорі декорації, бо саме буквальна матеріалізація перетворює шарж на карикатуру, стилістично вибиваючись із загальної картини, хоч і виглядає кумедно.
Рідкісний випадок, коли артист мімансу, а це Сергій Якубов, із вуст якого не злітає жодного звуку (!), є повноцінним і навіть красномовним учасником дійства, каталізатором подій, громовідводом. У слуги Веспоне навіть з’явилася власна біографія з хепі-ендом.
Традиційний акомпанемент клавесина в речитативах героїв теж стає своєрідним коментуючим «голосом» так би мовити вставного персонажа — з натяжкою, але щось на кшталт гувернантки, яка і складає у фіналі щастя безсловесного, але промовистого слуги. Концертмейстери Ліана Косович та Анастасія Тітович щиро включилися у гру і доповнили акторський ансамбль.
АФЕРА ЗІ СПАДКОМ
«Джанні Скіккі» — оперу про сімейство, позбавлене спадку, і слухати, і дивитися цікаво: спостерігати одночасно на сцені ансамбль із чотирнадцяти солістів, які в карколомних змінах темпів, ритмів відповідно до постійних змін настроїв встигають не тільки співати, а й створювати колоритні образи, наділені гротесковими рисами, характерною жестикуляцією. Режисер Оксана Тараненко, зважаючи на те, що дія відбувається в одній кімнаті, наповнила тісний простір спальні померлого скнари Буозо метушливим рухом, створивши справжню «бурю у склянці», каталізатором якої є аферист Джанні Скіккі (в обох прем’єрних показах його партію блискуче виконав італійський баритон Серджіо Болонья), злочинні дії якого він же сам виправдовує у фіналі «священною» метою поєднати серця двох закоханих. Мета, заради якої пройдисвіт навіть готовий потрапити до пекла, виправдовує засоби! Закохані молодята геть не переймаються тими засобами також. Арії Рінуччо і Лауретти, ці маленькі вокальні шедеври, владно й вимогливо вриваються у багатоголосе ґелґотіння жадібної рідні, аби нагадати про єдину вартісну річ — кохання. Дві пари виконавців — Валентин Дитюк та Лілія Гревцова і Дмитро Кузьмін та Ольга Фомічова — блискуче виконали свої вокальні та акторські партії й пластично витримали тонку межу ліризму і комізму, визначену постановником.
Оформлення вистави, створене Станіславом Петровським, і костюми Наталії Кучері відповідають левиній частці сарказму, закладеного в сюжет та озвученого музичними засобами. Естетство жалобного вбрання рідні, чорного, як і їхні думки; біла сукня Лауретти, готової будь-якої миті стати під вінець або... кинутись у води Арно. Шухляди, футляри, з яких, наче з ящика Пандори, випадають не тільки дрібні страхи, нечисті спонукання і почуття, а й реальні та фігуральні скелети, окреслюють убогий виднокрай більшості героїв вистави, зазирнути за який і побачити навколишню красу — сяючу Флоренцію — їм заважають то забобони, то жахливе видіння монахів, які жирують на відписаних їм статках за горезвісним заповітом. Тож «небо Флоренції» — то для молодят, як надія на те, що Дантове пекло омине їхню долю, бо гріх на себе свідомо взяв заголовний герой — зухвалий Джанні Скіккі, недарма ж його вбрання так нагадує іконографічний образ автора «Божественної комедії».
На двох прем’єрних показах за диригентським пультом оркестру Національної опери України стояв добре відомий меломанам італієць Даніеле Аджіман, а вже наступними виставами диригуватимуть постановник Микола Дядюра та Алла Кульбаба. До речі, тому, що афішу столичного театру віднині прикрашають дві комічні опери, треба завдячувати підтримці дипломата, професора, екс-директора Італійського інституту культури в Україні Нікола Франко Баллоні.
Автор: Лариса ТАРАСЕНКО
Фото: Олександра ПУТРОВ
Виконавці: Андрій Маслаков, Сусанна Чахоян
Концертна організація: Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка
Концертний зал: Глядачевий зал Національної Опери України
Джерело: Газета "День"
|